Розділ «Рік другий»

— Сьогодні вночі ми стягнемо його з тапчана й віддухопелимо, — запропонував Андруш.

— Кожен своїм києм! — уточнив Мертен.

— Після цього його обстрижемо, а обличчя вишмаруємо! — промурмотів Ганцо.

Міхал мовчки сидів у кутку.

— І ти щось порадь! — гукнув до нього Сташко. — Це він тебе продав!

— Гаразд! Скажу!

Міхал почекав, поки мірошниченки вгамуються. Потім заговорив спокійно, розважливо, як зазвичай говорив Тонда.

— Лишко вчинив підло, це правда, — почав він. — Але те, що ви задумали, не краще. Я розумію, що в стані гніву кожне слово не зважиш на золотих шальках! Ну, покричали, погаласували — і годі! Забудьте про все це! Не змушуйте мене червоніти за вас.

Хай живе Август!

Лишка не побили — його уникали. З ним не розмовляли, не відповідали, коли він щось запитував. Юро приносив йому юшку і кашу в окремому посуді — хто ж стане їсти з однієї миски з викажчиком?

Крабат уважав, що хлопці чинять правильно. Хто виказує своїх товаришів, той заслуговує на зневагу.

Тільки-но на небі з'явився молодик, прибув незнайомець зі своїм мливом. Майстер підпрягся знову. Він дуже старався, ніби хотів показати мірошниченкам, як треба закидати собі на спину мішка. А може, хотів догодити своєму пану кумові?

Наприкінці зими Майстер дедалі частіше відлучався. То верхи, то саньми. Мірошниченків не цікавило те, куди й чому він їздив. А що їх не стосувалося, вважали вони, того знати їм не варто.

Це було ввечері під Йосипів день. Сніг уже розтанув, сипав сильний дощ, мірошниченки ниділи в наймитській, складаючи ціну негоді. І ось, як грім серед ясного дня, Майстер звелів подати бричку: у нього важлива і нагальна справа.

Крабат підсобив Петарові запрягти гнідих, і коли той побіг сказати, що бричка готова, Крабат тим часом виїхав нею до воріт. Він укрився попоною, ще дві попони він передбачливо прихопив для Майстра, адже бричка була легкою, безверхою.

Майстер прийшов у супроводі Петара з ліхтарем. Він був у просторому плащі й чорному трикуті. На його чоботах подзенькували шпори, а з-під довгого шалика виглядала шпага.

«Щось дуже нагальне в нього, — подумав Крабат, — якщо вирушає в негоду!».

Майстер умостився на козлах, обгорнувся попонами й кинув побіжно:

— Хочеш зі мною?

— Я? — здивувався Крабат.