Розділ «Рік другий»

— Хто мене кликав?

— Ми, — відповів Юро. — Ти так кричав уві сні!

— Я? — здивувався Крабат.

— Нам стало жаль тебе. — Міхал узяв його руку. — У тебе гарячка?

— Ні. Сон приснився… — І спитав: — Хто з вас перший почав мене гукати? Скажіть. Мені це треба знати!

Міхал і Юро переглянулися й пояснили, що не пам’ятають.

— Але наступного разу, — додав Юро, — кинемо жеребок, кому з нас першим тебе будити. То вже знатимемо, не сумніваючись.

Крабат був певен, що Міхал перший його покликав. Юро, звичайно, хлопець сумлінний, з добрим серцем, але дурник. Тонда, безперечно, мав на увазі Міхала. Відтоді Крабат звертався тільки до Міхала, коли хотів щось спитати чи порадитись.

І Міхал не розчарував його, з радістю відповідав на будь-яке запитання. Тільки раз він уникнув відповіді, коли Крабат заговорив про Тонду.

— Мертві не оживають, — сказав Міхал, — хоч би скільки ти про них говорив.

Міхал де в чому скидався на Тонду. Крабат уважав, що він потай підтримує новачка, не раз бачив його біля Вітка — постоїть, про щось погомонить. Так і Тонда минулої зими опікувався ним: підійде, поговорить, допоможе.

І Юро по-своєму допомагав новенькому, змушуючи його щоразу наїдатися досита.

— Їж, хлопчику, їж, — припрошував він, — швидко виростеш, будеш здоровим і сильним.

Серед тижня, після Стрітення, відновилися роботи в лісі. Шість хлопців, серед них і Крабат, мали перевезти до млина деревину, заготовлену минулої зими. Не легка це справа, коли лежить глибокий сніг.

Цілий тиждень розчищали дорогу до колод, хоч і дуже старалися всі, а надто Міхал із Мертеном.

Андруш, щоправда, не розумів їхнього завзяття. Він працював більше задля того, щоби зігрітися.

— Хто трудиться і мерзне, — віслюк, — пояснив він, — а хто потіє, — йолоп!

У лютневі дні почало пригрівати, у хлопців щодня промокали ноги. Ввечері вони довгенько вовтузилися коло своїх черевиків, змащували їх товстим шаром тлущі, потім старанно втирали її, щоби не зашкарубли, коли сушитимуться на гарячій грубці всю ніч.

Кожен виконував цю марудну роботу сам, окрім Лишка; він доручив її Віткові. Міхал, побачивши це, вишпетив його.

Але Лишко почав огризатись: