Розділ «Рік перший»

— Ні, ні, — відповів Тонда. — Цей одяг носив… твій попередник.

— Мій попередник? А де він? Уже закінчив навчання?

— Так. Він уже… закінчив навчання.

Тієї ж миті двері відчинилися. До наймитської ввійшов сердитий Майстер. Мірошниченки принишкли.

— Годі базікати! — закричав він і, не зводячи з Крабата свого єдиного ока, грубо мовив: — Хто багато запитує, той часто помиляється. Повтори!

— Хто багато запитує, той часто помиляється, — затинаючись, промурмотів Крабат.

— Затям це собі! Назавжди!

Майстер вийшов, грюкнувши дверима.

Хлопці знову запрацювали ложками. Крабат ураз відчув себе ситим. Утупившись у гладеньку поверхню стола, він сидів нерухомо. Жоден на нього й не глянув. А, може, хтось та й дивиться?

Крабат підвів очі і зустрів погляд Тонди. Старший мірошниченко ледь помітно кивнув йому головою, хлопець подумки подякував йому за це. Він зрадів, що в нього у млині є друг. Це добре!

Поснідавши, мірошниченки встали й пішли до роботи. Крабат залишив наймитську разом з усіма. В коридорі на нього чекав Майстер.

— А ти ходи зі мною! — звелів він, махнувши рукою.

Крабат з мірошником вийшли у двір. Світило сонце, ранок був безвітряний, морозний, дерева стояли в інію.

Майстер привів Крабата за млин. У задній стіні будівлі були двері, які він відчинив, і вони зайшли до низької комірчини. Це була борошенниця з крихітними вікнами, заліпленими борошняним пилом. Пил завтовшки з палець лежав скрізь: на підлозі, стінах, на колоді-жолобі, що звисала зі стелі.

— Заметеш тут! — Майстер показав йому віник біля одвірка й вийшов.

Крабат заходився мести. За мить здійняв довкола себе білу хмару пилу.

«Не буде пуття, — міркував він. — Метеш, метеш, а знаку нема — пил осіда, де й лежав. Спробую відчинити вікно…»

Але всі віконця були забиті знадвору. Метнувся до дверей — замкнені. Трусонув клямку, грюкнув у двері п'ястуком — марно. Він у пастці!..

Крабат геть змокрів од поту. Борошняний пил зліпив йому волосся, повіки, лоскотав у носі, дряпав у горлі. Це був наче якийсь злий сон, що не кінчався: одна пилова хурделиця, потім знову…

Крабатові важко дихається, він ударився лобом об колоду-жолоб, і йому запаморочилася голова. «Може, припинити роботу? А Майстер? З ним жартувати — собі нашкодити. Пам'ятай: у тебе є дах над головою, сита їжа. Мети далі!»