Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Ні, — відразу ж озвався Гарольд.

Френ збентежилася й переводила погляд з одного на іншого.

— Може, ми…

— Можеш нічого не говорити. Я кажу «ні».

— Мене що, позбавили права голосу?

— Та що з тобою таке? Невже ти не бачиш, що йому хочеться лише одного? Господи, Френ!

— Утрьох легше виплутатись із халепи, — мовив Стю, — а одному скрутно.

— Ні, — повторив Гарольд і торкнувся рукоятки пістолета.

— Так, — сказала Френ. — Ми радо вас приймемо, містере Редман.

Гарольд крутнувся до неї. Він був скривджений та розлючений. Стю напружився — йому здалося, що хлопець збирається вдарити Френ, та потім знову розслабився.

— Значить, отак? Ясно: просто чекала нагоди мене позбутися. — Гарольд так розізлився, що на очах з’явилися сльози, і він розлютився ще дужче. — Гаразд, якщо тобі так цього хочеться. Ну ж бо, іди з ним. Між нами все скінчено, — і він закрокував до припаркованих мотоциклів.

Френні вражено глянула на Стю, а тоді розвернулася до Гарольда.

— Хвилинку, — сказав Стю. — Побудь тут, будь ласка.

— Прошу, не бийте його, — прошепотіла Френ.

Стю побіг до Гарольда. Той уже заліз на «хонду» й намагався її завести. Від злості він викрутив газ, і Стю подумалося, що малому пощастило: якби він завів мотоцикл, машина б стала дибки, врізалася б у найближче дерево й придавила незграбного водія.

— Не наближайся! — люто заволав Гарольд і знов опустив руку на зброю.

Стю поклав свою руку зверху, немов вони грали в слепджек[229]. Другою рукою він узяв Гарольда за передпліччя. Хлопець широко розчахнув очі, і Стю подумав, що за хвильку Гарольд дійсно може зробитися небезпечним. Він не просто ревнував до дівчини, тут Стю помилився. Усе було значно складніше: до справи домішувалися його особиста гідність і роль, яку він сам собі призначив, — Гарольд, захисник Френ. Тільки Бог знає, яким лохом він був до всього цього: пафосна мова, гостроносі чоботи й круглий живіт… Та під новим образом у Гарольда чаїлося переконання, що він лишився лохом і завжди ним буде. У його нутрі засіла впевненість, що нового початку не буває. І так само він зреагував би і на Бейтмана, і на дванадцятирічного пацана. У будь-якому трикутнику Гарольд бачив би себе найнижчою вершиною.

— Гарольде, — мовив Стю просто в його вухо.

— Відпусти.

Від збудження його гладке тіло здавалося пушинкою — воно гуло, як дріт під напругою.