Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Дивіться, — мовив Стю й закотив рукав: на внутрішньому боці ліктя було видно кілька слідів від уколів та жовтаві залишки синця. — Усе підряд кололи.

— Може, ти нарик, — бовкнув Гарольд.

Стю мовчки розкотив рукав. Звісно ж, річ у дівчині. Гарольд звик до думки, що вона належить йому. Ну, деякі дівчата здатні бути чиєюсь власністю, інші ж — ні. Френні скидалася на другий тип. Вона була висока, гарненька, мала дуже свіжий вигляд. Від темних очей та волосся здавалося, що вона сама росиста безпорадність. І легко було не помітити слабку зморшку (мати Стю називала її «бганкою-забаганкою»), що ховалася між її бровами та з’являлася, коли Френні злилася; спритність її рук; те, як рішуче вона відкидає волосся з лоба.

— То що нам робити? — спитала вона, повністю проігнорувавши останню репліку свого компаньйона.

— Рухатися далі, — сказав Гарольд, і коли вона озирнулася на нього (на лобі з’явилась ота характерна зморшка), він хутко додав: — Ну, треба ж кудись рухатися. Звісно, він може казати й правду, та варто перевірити. І вже тоді вирішувати, як діяти далі.

Френ поглянула на Стю з виразом, у якому читалося «не хочу вас ображати, однак»… Стю знизав плечима.

— Згода? — гнув своє Гарольд.

— Гадаю, це вже не має значення, — сказала Френні.

Вона зірвала кульбабу й дмухнула на неї.

— Дорогою хтось трапився? — запитав Стю.

— Бачили собаку. Начебто здорового. Людей — ні.

— Собаку я теж бачив.

Стю розказав їм про Ґлена з Коджаком. На довершення він сказав:

— Я йшов до океану, але від ваших слів мої вітрила, так би мовити, обвисли.

— Прикро, — байдуже кинув Гарольд і підвівся. — Готова, Френ?

Вона нерішуче подивилася на Стю, та потім підвелася.

— Час сідати на той чудодійний тренажер. Містере Редман, дякую, що поділилися новинами, які б вони не були.

— Заждіть хвильку, — мовив Стю й також став на ноги.

Він завагався. Чи підійдуть вони? Дівчина — так, а от хлопцеві точно було років сімнадцять, і він явно страждав на найтяжчу форму синдрому «Усі падлюки». Та хіба лишилося вдосталь народу, щоб перебирати людьми? Стю так не думав.

— Певне, усі ми хочемо одного — знайти інших людей, — сказав він. — Я б пристав до вас. Якщо приймете.