Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Я казала… Я казала, що не дуже…

— Не пизди, — відрубав він налякано й гнівно.

Вона звісила голову й подивилася на свої руки. Ларрі здогадався, що жінка старалася не заплакати, бо йому б це не сподобалося. На мить він так розлютився, що мало не гаркнув: «Я тобі не татусик! І не твій чоловік-мазунчик! Не буду я з тобою панькатись! Господи милий, та ти ж старша років на тридцять!» А тоді йому знову стало за себе соромно (знайоме відчуття, правда, Ларрі?), і він задумався про те, що ж із ним не так.

— Вибач мені, — сказав він. — Я безсердечний виродок.

— Неправда, — озвалася Рита й шморгнула носом. — Просто… я почала усвідомлювати, що сталося. Як от… як от із тим бідолашним у парку… Мені подумалося, що ніхто не ловитиме тих покидьків, ніхто не посадить їх за ґрати. Вони зроблять це ще раз, якщо заманеться. Як тварини в джунглях. І все почало здаватися дійсним, справжнім. Розумієш, Ларрі? Розумієш? — Рита звернула до нього заплакані очі.

— Так, — озвався він.

Проте його досі брали нетерплячка й зневага. Звісно ж, усе по-справжньому, хіба могло бути інакше? Вони були в самому центрі, спостерігали за розвитком подій. Його мати померла, померла просто в нього на очах, і невже Рита натякала, що вразливіша до того, що відбувається? У нього не стало матері, а в неї — мужика, який катав її на «мерседесі», однак якимось дивом її втрата була ніби страшнішою. Так от, хер там. Хер там.

— Будь ласка, не злись на мене, — сказала Рита. — Я буду старатися.

Сподіваюся. Дуже на це сподіваюся.

— Та все гаразд, — мовив Ларрі й допоміг їй підвестися. — Ну ж бо. То як? У нас багато роботи. Ти готова?

— Так, — сказала вона, однак на її обличчі знову з’явився вираз, як тоді, коли він заговорив про яєчню.

— Виберемося з міста, і тобі покращає.

— Справді? — вона глянула на нього безпорадними очима.

— Авжеж, — бадьоро озвався Ларрі. — Авжеж, покращає.

———

Спершу вони вирушили за припасами.

«Спорттовари» на Мангеттені були зачинені, але Ларрі знайшов довгу залізну трубу й розбив вітрину. Сигналізація загорлала на порожню вулицю, хоча в цьому не було жодної потреби. Ларрі вибрав собі великий наплічник і прихопив трохи меншу сумку для Рити. Вона спакувала для них дві зубні щітки й по два комплекти одягу (узяти більше він не дозволив) і тепер несла все в льотній сумці «ПанАм», що знайшлася в шафі. Ті зубні щітки видалися йому трохи абсурдними. Рита вбралася для прогулянки в модні вкорочені брюки з білого шовку та легку блузку. Ларрі йшов у линялих джинсах та білій сорочці з підкоченими рукавами.

Вони склали до наплічників тільки сухо заморожені продукти. Ларрі сказав, що безглуздо навантажуватися ще чимось, зокрема й одягом, адже все, що потрібне, можна просто підібрати на іншому березі річки. Рита апатично погодилась, і його знову штрикнула її байдужість.

Після внутрішньої суперечки Ларрі прихопив із собою малокаліберний «вінчестер» та двісті патронів. То була чудова гвинтівка. Він зняв із запобіжника на гачку цінник і недбало впустив його на підлогу — там значилася ціна в чотириста п’ятдесят доларів.

— Ти впевнений, що нам це стане в пригоді? — насторожилася Рита.