Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Що він за людина, люба?..

Сонце, ти хлопця свого любиш?

«Це я», — подумав він, утупившись в обкладинки альбомів, та сьогодні пісня його гнітила. Навіть гірше — Ларрі затужив за домом. Йому не хотілося бути тут, під небесами кольору жерсті, не хотілося дихати нью-йоркським смогом і постійно грати в кишеньковий більярд із гаманцем, щоб пересвідчитися, що той на місці. Нью-Йорку, ім’я тобі Параноя. Зненацька йому захотілося опинитися в студії звукозапису на Західному узбережжі за роботою над новим альбомом.

Ларрі пришвидшив ходу й завернув до аркади. У вухах задзеленчало, задзижчало, і почулося підсилене, громове ревіння гри «Смертельні перегони 2000»[96], у якому можна було розрізнити електронні, немов іншопланетні крики вмираючих пішоходів. «Мила гра, — подумав Ларрі. — Скоро ще й «Дахау 2000» випустять — дітлахи будуть у захваті». Він підійшов до монетного автомата й наміняв десять доларів четвертаками. Через дорогу, біля «Біф енд Брю», стояла телефонна будка, і Ларрі з пам’яті набрав «У Джейн», залу для гри в покер, у якій вони інколи зависали з Вейном Стакі.

Ларрі годував шпарину монетами, доки рука не заболіла, і за три тисячі миль задзвонив телефон.

— «У Джейн». Ми відкриті.

— Для будь-яких пропозицій? — запитав він басовитим, сексуальним голосом.

— Слухай, розумнику, це тобі не… опа, Ларрі, це ти?

— Ага. Привіт, Арлін.

— Ларрі, ти де? Тебе ніде не видно.

— Ну, я на Східному узбережжі, — обережно відповів він. — Мені сказали, що на мене почіплялися п’явки, і краще вилізти з озера й посидіти на суходолі, доки вони не повідпадають.

— Це через твою мегавечірку?

— Ага.

— О, я чула про неї, — сказала вона. — Ну ти й марнотратник.

— Арлін, а Вейна десь поряд нема?

— Ти про Вейна Стакі?

— Ну, не про Джона Вейна ж — він помер.

— Тобто ти нічого не чув?

— А що б я таке почув? Я на іншому узбережжі. А з ним усе окей, правда ж?

— Він лежить у лікарні з отим грипом. Цю заразу прозвали Капітаном Трипсом. І тут не до сміху. Кажуть, що від нього багато народу померло. Усі перелякані, сидять по домівках. У нас тут шість порожніх столів, а ти й сам знаєш, що в Джейн ніколи не буває вільних столів.