Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Як він?

— Хтозна, Ларрі. Палати в лікарнях забиті хворими, і відвідувачів до них не пускають. Якось моторошно. І всюди солдати.

— У них відпустка?

— Солдати у відпустці не носять зброю та не їздять конвоями вантажівок. Багато людей справді налякані. Краще сюди не рипатися.

— У новинах нічого такого не казали.

— У наших газетах лише писали, що варто закупитися протигрипозними засобами, ото й усе. Однак ходять чутки, що то військові недбало поводилися зі своїми пробірками. Страшне!

— Та люди просто лякають одне одного.

— А там, де ти зараз, такого нема?

— Ні, — сказав Ларрі й одразу ж згадав материну застуду.

І хіба в метро не чхали, не кашляли направо-наліво? Він іще тоді подумав, що вагон скидається на палату з туберкульозниками. Однак у кожному місті вистачає перехожих, які чхають та сякаються. Йому сяйнуло, що віруси застуди дуже товариські за своєю суттю. Їм подобається ділитися багатством.

— Самої Джейні немає, — вела далі Арлін. — Сказала, що в неї гарячка й лімфовузли набухли. А я гадала, що ця стара шльондра занадто крута, щоб хворіти.

— Три хвилини скінчилися, повідомте про завершення розмови, — перебив її оператор.

— Ну, Арлін, я повернуся десь за тиждень. Зберемося, посидимо.

— Я не проти. Завжди хотіла потусувати зі справжньою зіркою.

— Арлін, а ти, бува, не знаєш чувака на прізвисько Дьюї Димовуха?

— Ой! — наполохалася вона. — Оце так! Ларрі!

— Що?

— Дякувати Богу, що ти не поклав слухавку! Я таки бачила Вейна десь за два дні до того, як він ліг у лікарню. Геть забула! От йо!

— Ну то що там?

— Конверт. Він сказав, що це тобі, і попросив потримати з тиждень у касі біля грошей або віддати тобі, як побачу. Сказав щось типу «йому страшенно пощастило, що забере він сам, а не Дьюї Димовуха».