Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Що всередині? — Він переклав слухавку в другу руку.

— Хвилинку. Зараз гляну, — мовчанка, а тоді почулося, як Арлін розриває папір. — Це чекова книжка. «Перший комерційний банк Каліфорнії». На рахунку… вау! Понад тринадцять тисяч доларів. Якщо ти мене не пригостиш, я тобі голову відкушу.

— У цьому не буде потреби, — сказав він, либлячись. — Дякую, Арлін. Притримай для мене цей конвертик.

— Ні. Я кину його до канави. Козел.

— Чудово знати, що тебе люблять.

— Ларрі, ти нестерпний, — зітхнула вона. — Я покладу її в конверт і напишу на ньому і твоє, і своє ім’я. Так ти мене точно не кинеш.

— І не збирався, солоденька.

Вона поклала слухавку, й одразу ж з’явився оператор, вимагаючи ще три долари для «Ма Белл». На обличчі в Ларрі й досі вигравала широченна дурнувата усмішка, і він охоче згодував монети в шпарину.

Зиркнув на центи, розсипані на полиці телефонної будки, узяв четвертак і кинув його в автомат. За мить задзвонив телефон матері. Перший імпульс — поділитися гарними новинами, а другий — когось ними прибити. Ларрі гадав, — ні, він дійсно в це вірив, — що зараз ідеться винятково про перший випадок. Він хотів розказати, що знову став платоспроможним, порадувати їх обох.

Усмішка на його губах почала потроху згасати. Телефон дзвонив і дзвонив. Можливо, вона таки вирішила вийти на роботу. Ларрі згадав її червоне, розпашіле від гарячки обличчя, кашель, чхання й примовку «Чорт!», яку вона нетерпляче випльовувала в хустинку. Ні, на роботу вона не вийшла. Насправді він не думав, що їй стало б на це сил.

Ларрі поклав слухавку. Повернувшись, дзенькнув четвертак, і він на автоматі забрав його з комірки. Ларрі вийшов із будки, підкидаючи в руці монети. Побачив таксі, зупинив його, і, коли автівка влилася в потік транспорту, пішов дощ.

———

Двері були замкнені, і, постукавши двічі чи тричі, Ларрі вирішив, що у квартирі нікого немає. Він стукав так гучно, що поверхом вище хтось грюкнув у відповідь, наче розсерджений привид. Однак потрібно було зайти й пересвідчитись, а ключа він не мав. Ларрі вже розвернувся, щоб спуститися до містера Фрімена, коли почув з-за дверей тихий стогін.

У двері було вмонтовано три різні замки, однак попри те, що мати постійно торочила про пуерториканців, на всі вона ніколи не замикалася. Ларрі стукнув двері плечем, і вони голосно заторохкотіли в рамі. Стукнув іще раз, і замок не витримав. Двері розчахнулись і гупнули об стіну.

— Мамо?

Знову той стогін.

У квартирі стояла півтемрява: день згас дуже швидко. Гримів грім, наростав шум дощу. Вікно у вітальні було напівпрочинене — білі фіранки надувалися над столом, а тоді їх висмоктувало назовні, до вентиляційної шахти. На підлозі, де накрапав дощ, виблискувала мокра пляма.

— Мамо, ти де?

Гучніший стогін. Ларрі рушив до кухні, і знову загримів грім. Він мало не перечепився через неї. Еліс Андервуд лежала на підлозі, наполовину вивалившись зі спальні.