Розділ «Глупота говорить»

Фортуна менше любить розсудливих, а більше — відважних, тих, що часто повторюють: «Або пан, або пропав»! А тому, куди не поглянь, мудрі все бідують, всюди терплять голод і злигодні, живуть, всіма зневажувані й у неславі. А все через мудрість, яка робить людей боязкими! Тим часом дурні лопатою гроші гребуть, займають високі державні посади... — одне слово, розкошують на всю губу.

Якщо хтось вважає себе щасливим, коли подобається знатним мужам, коли має змогу крутитися серед натовпу повбираних і позолочених кумирів, то навіщо такому мудрість, яка в цих людей не в пошані?

А якщо говорити про накопичення багатств? Де в біса візьметься в купця прибуток, коли буде слухатися мудрості? Адже такий купець не допустить клятвопорушень; червонітиме, коли спіймають на брехні; надаватиме великого значення дурничкам, яких мудреці понавигадували стосовно крадіжок і лихварства.

Далі. Якщо когось ваблять церковні почесті та прибутки, то хай знає, що осел або буйвол досягне їх швидше, аніж мудрець. Якщо ти шукаєш утіх, то знай, що дівчата й молодиці, — про яких я вже багато говорила, — всім серцем віддані дурням, а від мудреця втікають і стороняться його, немов скорпіона.

Нарешті всі, хто вирішив провести час приємно й весело, виганяють зі свого гурту передовсім мудреця, а на його місце люб’язно приймають першого-ліпшого нікчему.

Коротше кажучи, куди не повернись: до первосвящеників, до державців, до суддів, до магістрату, до друзів, до ворогів, — менших чи більших, — всюди потрібні гроші. А оскільки мудрець їх зневажає, то й його також завжди всі уникають.

Хоч похвалам на мою адресу немає меж, але треба ж колись закінчувати промову. Тому перестаю говорити — ще тільки розкажу в кількох словах, як багато великих мужів прославили мене і в творах, і ділами своїми. Інакше можна, нівроку, подумати, що я, немов остання дурепа, сама себе лише вихваляю, а жалюгідні буквоїди-законники, чого доброго, ще й наклеп зведуть, що мені нема на кого послатися. Тож піду за їхнім прикладом і почну цитувати всіх, кого заманеться, без розбору.

Похвала глупоті від письменників.

Почну з відомої всім істини, яка вкладена у прислів’я: «Коли чогось бракує, вдайся до вигадки». Більш дохідливо це висловлено у рядку, яким  повчають дітей:

Хочеш бути мудрецем,

Дурника вдавай із себе.

Отож ви самі тепер, гадаю, зрозуміли, яке велике благо глупота, якщо навіть оманлива її тінь і просте наслідування заслужило такої похвали від учених мужів.

Але ще відвертішим виявилось вгодоване й випещене порося з череди Епікура, яке радить до серйозних справ підмішувати глупоту[46] (даремно тільки додаючи слово «ненадовго»!). Подібне знаходимо в цього філософа в іншому місці: «Солодко часом пожити безтямно».[47] Ще далі говорить: «Краще здаватися шаленцем і бовдуром, аніж мудрецем буркотливим».[48] Або в Гомера. Як тільки поет не хвалить Телемаха! Разом з тим часто називає його «дитям нерозумним».

Цим самим прізвиськом, ніби приємною відзнакою, охоче нагороджують дітей та юнаків і трагіки. А чим, власне, є свята поема «Іліада», як не сваркою дурних царів і народів? Далі. Що може бути виразнішим за похвалу, яку мені висловив Ціцерон? «Весь світ наповнений дурнями»[49], — сказав він. І справді, хто може заперечити, що ширше розходиться те благо, яке цінніше?

Глупоту хвалить і святе письмо.

Але, можливо, для християн наведені авторитети не переконливі? Тому звернімося до свідчень святого письма і спробуймо з його допомогою підтримати, або, як кажуть вчені, апрофондувати, мої вихваляння. Та спочатку запитаємо дозволу в теологів. А коли дозволять, то вже й почнемо цю надто важку справу.

Недоречно знову звертатись по допомогу до геліконських муз, бо для них це питання чуже. Ліпше, мабуть, самій прикинутись теологом і таким чином продиратися крізь нетрі теології. Добре було б для цієї справи запросити з Сорбонни також душу Скота (колючішу від їжака чи дикобраза) і попросити, щоб вона хоч на часинку вселилася в мене. А потім хай знову переселяється до кого завгодно, хоч до ворони.

О, якби-то я змогла прибрати інший вигляд і вбратися в теологічні шати! Боюсь тільки, щоб хтось, коли побачить у мені стільки теологічної вченості, не звинуватив раптом у крадіжці: ніби я нишком пограбувала скрині наших вчених теологів.

Але хай вас не дивує моя певна обізнаність в теології. Я так довго дружу з теологами, що встигла перейняти дещо від них. Адже навіть фіговий бог Пріап запам’ятав декілька грецьких слів, які підслухав ненароком і записав, коли господар промовляв їх уголос.[50] Та й Лукіанів півень після довгочасного спілкування з людьми навчився людської мови.

А тепер, за щасливих прикмет, вже й до справи! Так-от, в «Екклесіасті», у першій главі, записано: «число дурнів безмежне». Говорячи про таку кількість дурнів, чи не здається вам, що автор мав на увазі всіх смертних? За винятком хіба що небагатьох, яких ніхто ніколи й не бачив!