Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Та нахуй пішов, як жартів не розуміє.

Беверлі нашорошила вуха, запідозривши, що вони говорять про бійку, яка скінчилася для Едді зламаною рукою.

— Нє, мушу йти.

— Та він іде, бо в нього срака болить, — сказав Патрік.

— Слідкуй за мовою, пиздоротий, — насупився Віктор. — А то й сам на пизду перетворисся.

— І мені треба йти, — озвався Ригайло.

— Тебе теж батько на кукурудзу покликав? — розлютився Генрі.

Певне, Генрі його мова здавалася дотепною — Ригайлів батько помер.

— Hi. Та я взявся розносити «Віклі шоппера». І рознести треба сьогодні.

— «Віклі шоппер»? Це ще що за параша? — спитав Генрі, та тепер до гніву домішалася й досада.

— Роботу знайшов, — терпляче прогугнявив Ригайло. — Гроші заробляю.

Генрі вдав, наче блює, і Беверлі наважилася визирнути з-за машини. Віктор з Ригайлом стояли та застібували пояси. Генрі та Патрік і досі сиділи зі спущеними штаньми. У руці в Баверза блищала запальничка.

— А ти? Теж здрейфив? — запитав Генрі в Патріка.

— Нє-а, — відказав той.

— Тобі що, не треба збирати кукурудзу чи займатися якимись іншими бабськими справами?

— Нє-а, — повторив Патрік.

— Ну, — непевно мовив Ригайло, — побачимось, Генрі.

— Ага, — сказав Баверз та плюнув біля Хаґґінсових кремезних черевиків.

Вік з Ригайлом рушили до двох рядів з розбитих автівок… просто до «студебекера», за яким причаїлася Беверлі. Спершу вона могла тільки кривитися, заклякнувши від жаху, як кролик. А тоді прослизнула вздовж лівого боку «студебекера» і прокралася до прогалини між ним та роздовбаним, бездверним «фордом». Беверлі зупинилась та роззирнулася, дослухаючись до наближення їхніх кроків. Вона завагалася. У роті пересохло, а спина свербіла від поту. Мимоволі вона загадалася, як би виглядала у гіпсовій пов’язці з підписами Невдах. Наступної миті вона пірнула в отвір на місці пасажирських дверей «форда». Беверлі скрутилася на брудному килимку під бардачком, зіщулившись якомога сильніше. У «форді» стояла пекельна спека, а запах пилу, гнилої обшивки та старого щурячого лайна був таким густим, що дівчинці довелося боротися з кашлем та чханням. Ригайло з Віктором пройшли зовсім близько — Беверлі чула їхні приглушені голоси. А тоді вони зникли.

Вона тричі чхнула в долоні, швидко й тихенько.