Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

— Я так і роблю, — відповіла Бев. Вона так і робила.

— Вона втратить роботу, я гадаю, та й він не втримається, — тепер у голос Ельфріди Марш прокралися інтонації похмурого жаху. — Їм доведеться піти на утримання від округу, я гадаю.

Це було найгіршим в уявленнях Ельфріди. Втратити дитину чи дізнатися, що в тебе рак, не було вартим з цим навіть до пари стати. Можна бути бідним, можна жити, як вона це називала «перебиваючись». Але на дні всього, навіть нижче рівчака, лежав той час, коли ти змушений звертатися по допомогу до округу і, як дарунок, пити трудовий піт з брів інших людей. Це була та перспектива, знала вона, перед якою зараз постала Шеріл Таррент.

— Після того як помиєш вікна й винесеш сміття, можеш піти трохи погратися, якщо захочеш. Сьогодні в твого батька вечір боулінгу, тому вечерю йому ти подавати не мусиш, але я хочу, щоб до темряви ти була вдома. Сама знаєш чому.

— Гаразд, мам.

— Боже мій, як ти швидко ростеш, — промовила Ельфріда. Вона на мить задивилася на пухирчики, що напинали светр Беверлі. Погляд її був люблячим, проте безжальним. — Не знаю, як я тут упораюся, коли ти вийдеш заміж і житимеш у своєму помешканні.

— Я буду поряд ще майже вічно, — сказала Беверлі, усміхаючись…

Мати коротко обняла її і поцілувала в кутик рота своїми теплими, сухими губами:

— Я краще знаю, — сказала вона. — Але я люблю тебе, Бевві.

— Я тебе теж люблю, мамуню.

— Коли закінчиш, переконайся, що на шибках не залишилося ніяких патьоків, — сказала вона, беручи свою сумочку й ідучи до дверей. — Якщо вони там знайдуться, отримаєш прочуханки від свого батька.

— Я буду уважною.

Коли мати вже відчинила двері, щоб виходити, Беверлі запитала, як вона сподівалася, безпристрасним тоном:

— Ти не помітила нічого дивного у ванній, ма?

Ельфріда оглянулася на неї, трохи нахмурена:

— Дивного?

— Ну… я вчора ввечері бачила там павука. Він виповз зі зливного отвору. Хіба тато тобі не розповідав?

— Ти чимсь розсердила свого тата минулого вечора, Бевві?

— Ні! Ха, звідки! Я сказала йому, що з отвору виповз павук і налякав мене, а він мені розказав, що інколи вони знаходили потонулих пацюків в унітазах у старій середній школі. Бо така була каналізація. То він тобі не казав про того павука, якого я бачила?

— Ні.