Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Отак, думаючи про все це, вона взяла свою мачулку й нахилилася над раковиною, щоб її намочити, і голос

2

зашепотів зі зливного отвору:

— Допоможи мені…

Беверлі відсахнулася, злякана, суха мачулка впала на підлогу. Вона злегка струснула головою, немов прочищаючи її, а потім знову нахилилася над раковиною і з цікавістю зазирнула у той отвір. Ванна містилася в самому кінці їхньої чотирикімнатної квартири. Їй було слабенько чутно звуки якогось серіалу-вестерна по телевізору. Коли той закінчиться, батько, мабуть, перемкне на якусь бейсбольну гру або на бокс, а після того вже й засне у своєму м’якому кріслі.

Шпалери там мали огидний візерунок із жаб на лататті. Шпалери випинало й кривило горбкуватим тиньком під ними. В одних місцях їх промочило до прозорості, в інших вони зовсім відклеювалися. Ванна в іржавих плямах, унітаз тріснув. Над раковиною стирчала з фаянсового патрона гола 40-ватна лампочка. Беверлі пригадувала — непевно, — що колись там був плафон, але він розбився кілька років тому та так ніколи й не отримав заміни. Підлогу вкривав лінолеум, узор на якому стерся, окрім невеличкої ділянки під раковиною.

Не вельми веселе приміщення, але Беверлі користувалася ним так довго, що більше не помічала його вигляду.

Умивальник також в іржавих патьоках. Зливний отвір — просте кільце з хрестовиною, приблизно два дюйми діаметром. Колись на ньому було хромове покриття, але воно теж давно зникло. Гумовий чіп недбало висів, накинутий ланцюжком на кран, позначений «X». Зливний отвір зяяв трубною пітьмою, і, нахилившись над ним, Беверлі вперше зауважила, що звідти надходить якийсь слабкий, неприємний запах — трохи рибний запах. Вона злегка наморщила носа у відразі.

— Допоможи мені…

Бев йокнула. Це ж чийсь голос. Вона була спершу думала, що просто якесь туркотіння в трубах… чи, може, просто її власна уява… певний відгомін тих фільмів…

— Допоможи мені, Беверлі…

Її навперемінку облило хвилями холоду й тепла. Вона вже встигла зняти гумову стрічку з волосся, тож тепер воно яскравим каскадом спадало їй на плечі. Вона відчувала, як настовбурчується його коріння.

Сама не підозрюючи, що зараз збирається заговорити, Беверлі нахилилася над раковиною знову й напівпрошепотіла: «Агов? Там є хтось?» Той голос, що звучав з каналізації, був голосом дуже малої дитини, яка, либонь, лише вчиться балакати. І, попри гусячу шкіру в неї на руках, розум Беверлі шукав якогось раціонального пояснення. У будинку було кілька квартир. Марші жили в задній квартирі на першому поверсі. Крім їхньої, там розташовувалося ще чотири квартири. Може, якась дитина розважається тим, що гукає в зливний отвір? І якийсь звуковий ефект…

— Там є хтось? — перепитала вона у зливного отвору у ванній, голосніше цього разу. Їй раптом майнуло, що, якщо саме зараз сюди закортить увійти її батькові, він вирішить, що вона збожеволіла.

З отвору не прозвучало жодної відповіді, але той неприємний запах, здавалося, подужчав. Це навернуло їй на думку ту бамбукову ділянку в Пустовищі і звалище поза нею; це викликало образи неспішного, гіркого диму й чорної грязі, яка намагається зісмоктати з ніг черевики.

Жодних зовсім малих дітей у їхньому будинку не було, ось у чому справа. У Тремонтів був хлопчик п’яти років і дві дівчинки, одній три роки, а іншій шість місяців, але містер Тремонт втратив роботу в тій взуттєвій крамниці, що на Трекер-авеню, вони заборгували квартплату, і одного дня, незадовго перед тим, як скінчитися шкільним заняттям, всі вони просто зникли, поїхавши десь у старому, іржавому «б’юїку» містера Тремонта з автоматичною коробкою передач[404]. У передній квартирі на другому поверсі жив Скіпер Болтон, але Скіпер мав чотирнадцять років.

— Ми всі хочемо познайомитися з тобою, Беверлі…

Рука Беверлі підстрибнула їй до рота, а очі вибалушилися в жаху. На мить… усього лише на мить… вона повірила, що бачить, ніби щось ворухнулося там, унизу. Вона раптом усвідомила, що волосся двома рясними пасмами спало з її плечей і висить близько — дуже близько — до того зливного отвору. Якийсь врозумливий інстинкт примусив її швидко випростатися, прибравши звідти волосся.

Вона озирнулася. Двері ванної міцно причинені. Слабенько було чутно телевізор, Шаєн Боді радив поганому парубку опустити револьвер, поки нікого тут не поранило. Вона була сама. Якщо не рахувати, звісно, цього голосу.

— Хто ти? — погукала вона до раковини, понизивши свій голос.