Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Бев похитала головою:

— Я хочу цілком його уникнути. І так це зробити найпростіше.

Кей подивилася на неї прискіпливо:

— Ти боїшся, що він зможе тебе від цього відмовити, еге ж?

Бев подумала про їхню сімку, як вони тоді стояли в ручаї, про Стенлі з осколком розбитої пляшки «кока-коли», що зеленувато зблискував на сонці; вона подумала про той тоненький біль, коли він легенько різонув їх навскоси по долоні, вона подумала про те, як вони зчепили руки, немов у якомусь дитячому колі, обіцяючи повернутися, якщо воно розпочне знову… приїхати і вбити його назавжди.

— Ні, — сказала вона. — Він не зміг би мене від цього відмовити. Але він може поранити мене, хай хоч яка там служба безпеки. Ти не бачила його минулої ночі Кей.

— Я бачила його достатньо за інших оказій, — сказала Кей. — Гівнюк, що прикидається чоловіком.

— Він сказився, — сказала Бев. — Охоронці можуть його не втримати. Так буде краще. Повір мені.

— Гаразд, — промовила Кей, і Бев з деяким подивом подумала, що вона розчарована тим, що не відбудеться сутички, не вийде й великого скандалу.

— Швидше обміняй чек на готівку, — знов нагадала їй Бев, — поки він не додумався заморозити рахунки. А він це зробить, ти ж розумієш.

— Звісно, — відповіла Кей. — Якщо він це зробить, я поїду до нього з кінською нагайкою і влаштую йому еротичний обмін.

— Тримайся від нього подалі, — різко промовила Бев. — Він небезпечний, Кей. Повір мені. Він як…

«Як мій батько», — бриніло в неї на губах. Натомість вона сказала:

— Він поводився, як якийсь дикун.

— Окей, — погодилась Кей. — Не бери в голову. Їдь, виконуй свою обіцянку. І тим часом подумай про майбутнє.

— Подумаю, — сказала Бев, але це було брехнею. Занадто багато про що інше вона мусить подумати: про те, що трапилося, коли їй було одинадцять років, наприклад. Як показувала Річі Тозіеру, як змусити його «йо-йо» «заснути», наприклад. Голоси з каналізації, наприклад. І те, що вона тоді побачила, — щось таке жахливе, що, навіть коли вона обнімала Кей біля довгого сріблястого борта воркітливого автобуса «Ґрейгаунд», власний розум не зовсім дозволяв їй роздивитися.

Тепер, коли літак із качкою на боці розпочав довге зниження в зону Бостона, її розум знову повертається до того… і до Стена Юріса… і до якогось непідписаного вірша, що прийшов їй на поштовій листівці… і до тих голосів… і до тих кількох секунд, коли вона опинилася лице в лице з чимось, що було, мабуть, нескінченним.

Вона дивиться у вікно, дивиться вниз і думає, що Томовезло — нікчемна дрібнота, порівняно з тим злом, яке чекає на неї в Деррі. Якщо їй належить якась компенсація, це хіба те, що там буде Білл Денбро… ген-ген колись одна одинадцятирічна дівчинка на ім'я Беверлі Марш була закохана в Білла Денбро. Вона згадує поштову листівку з написаним на звороті гарним віршем, і згадує, що колись знала, хто його написав. Зараз вона цього вже не пам'ятає, як не пам'ятає точно й самого вірша… але гадає, що то мусив бути Білл. Так, це мусив бути Заїкуватий Білл Денбро.

Зненацька вона згадує, як увечері готувалася до сну після того дня, коли Річі з Беном повели її в кіно на ті два фільми жахів. Після свого першого побачення. Вона тоді ще пускала Річі дотепи з цього приводу — в ті часи це було її захистом, коли вона перебувала поза домом, — але її це доволі зворушило, і схвилювало, і трішки налякало. Це насправді стало її першим побаченням, хоча там тоді було двоє хлопців, замість одного. За квитки й усе інше заплатив Річі, точно як на справжньому побаченні. Потім, після кіно, були ті хлопці, які гналися за ними… а решту того дня вони провели в Пустовищі… і Білл Денбро туди прийшов з іншим хлопцем, вона не пам'ятає, з яким саме, але пам'ятає, як на мить очі Білла затрималися на ній, і той електричний струс, який вона відчула… струс і приплив рум’янцю, яким, здавалось, зігріло все її тіло.

Вона згадує, як думала про все це, натягуючи на себе нічну сорочку та йдучи до ванної вмити обличчя й почистити зуби. Вона згадує, як думала, що довго не зможе заснути тієї ночі, бо так багато було про що подумати… подумати в доброму сенсі, бо вони здалися їй добрими хлопцями, начебто хлопцями, з якими вона, можливо, зможе пустувати, а можливо, й довіряти їм. Це було б гарно. Це був би… просто рай.