Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Вважалося, що в молодості в нього були закохані різні великі пані, насправді ж він був тоді всього лиш улюбленцем жінок свого стану й грозою їхніх чоловіків.

Нарешті, аби покінчити з описом Леттерео, скажу вам, що свого часу він тісно дружив із певним знаменитим чоловіком, який пізніше був широко відомий під іменем капітана Пепо. Вони разом служили у мальтійських корсарів, потім Пепо перейшов на королівську службу, Леттерео ж, якому честь була не така дорога, як гроші, вирішив розбагатіти за будь-яку ціну, а водночас став найзапеклішим ворогом колишнього товариша.

Мій батько, єдиним заняттям якого в монастирі було перев’язування своїх ран, від яких він уже ніколи не сподівався вилікуватись, охоче зав’язував розмови із схожими на себе лицарями. Заприятелював він і з таточком і мав надію, що, довіривши йому мене, не матиме відмови. І аж ніяк не був розчарований. Леттерео, зворушений цим виявом довіри, пообіцяв моєму батькові, що мій випробувальний термін не буде таким дошкульним, як у інших корабельних юнґ, і запевнив, що той, хто знає ремесло коминяра, за два дні легко навчиться видряпуватись на щогли.

Ця переміна надзвичайно ощасливила мене, бо мій новий стан здавався мені значно шляхетнішим, ніж вискоблювання коминів. Я обняв батька й братів і весело подався з таточком на його корабель. Піднявшись на борт, Леттерео зібрав своїх двадцятьох матросів, постаті яких повністю відповідали його власному вигляду, представив мене тим сеньйорам і сказав так:

— Anime managie, quistra criadura e lu filiu de Zoto, se uno de vui a outri li mette la mano sopra, io li mangio l'anima[15].

Це попередження дало бажані наслідки, хотіли навіть, щоб я їв разом з усіма, але побачивши, що двоє інших юнґ прислужували матросам і з’їдали рештки, я сказав, що приєднаюся до них. Цей вчинок забезпечив мені загальну симпатію. А коли ще побачили, як я швидко видряпуюсь по рейці, з усіх боків почулися вигуки захвату. На вітрильниках з латинським оснащенням рейка виконує функції реї, але на ній значно важче утриматися, бо вона завжди знаходиться в горизонтальному положенні.

Поставивши вітрила, ми на третій день прибули до протоки святого Боніфація, яка відділяє Сардинію від Корсики. Там ми знайшли майже шістдесят барок, зайнятих добуванням коралів. Ми також почали добувати, а радше вдавати, що добуваємо корали. Щодо мене, то я багато навчився за цей час, бо вже через чотири дні плавав і пірнав, як найбільш вмілий з моїх товаришів.

Через вісім днів ґреґалада — так на Середземному морі називають сильний північно-східний вітер — розігнала наш невеличкий флот. Кожен рятувався, хто як міг. Нас загнало до берегів Сардинії, в безлюдну місцевість, відому під назвою Пристань святого Петра. Там ми виявили венеційську полакру, яку, схоже, сильно потріпала буря. Леттерео одразу почав щось обмірковувати в зв’язку з тим кораблем і якір кинув поряд з ним. Потім частину своїх матросів розмістив у трюмі, щоб команда виглядала менш чисельною. Зрештою, ця осторога була значною мірою зайвою, бо трищоглові вітрильники з латинським оснащенням завжди мають більшу команду, ніж інші кораблі.

Весь час спостерігаючи за венеційським кораблем, Леттерео встановив, що його команда складається з капітана, боцмана, шести матросів і одного юнґи. А ще він побачив, що марсель зовсім подертий і його спустили для ремонту, бо торгові кораблі не мають запасних вітрил. Встановивши все це, він сховав у шлюпці вісім рушниць і стільки ж шабель, прикрив усе це просмоленим полотном і вирішив чекати слушної хвилини.

Коли погода покращилася, матроси вилізли на марс-рею, щоб поставити марсель, але так у них якось недоладно це йшло, що боцман, а потім капітан піднялися до них. Тоді Леттерео наказав спустити шлюпку на воду, потихеньку сів у неї з сімома матросами й підійшов з корми до полакри. Побачивши це, капітан, який стояв на реї, закричав:

— A larga ladron! a larga![16]

Однак Леттерео взяв його на мушку, пообіцявши, що вб’є кожного, хто захоче спуститися на палубу. Капітан, людина, схоже, хоробра, не зважаючи на погрози, скочив поміж снасті. Леттерео убив його на льоту; капітан шубовснув у море, й більше його не бачили. Матроси здалися на ласку переможця. Леттерео залишив чотирьох людей, щоб тримали їх на мушці, а з трьома спустився вниз. У каюті капітана він знайшов барильце, в яких зберігають оливки, але оскільки це було дещо важче й дбайливо оббите обручами, то він вирішив, що в ньому мають бути якісь цікавіші предмети. Він розбив його і з приємним здивуванням побачив замість оливок кілька мішечків із золотом. Він задовольнився цим і дав команду повертатися. Підрозділ вернувся на борт корабля, ми поставили вітрила й, пливучи повз венеційський корабель, глузливо крикнули їм:

— Viva san Marco![17]

Через п’ять днів ми прибули до Ліворно. Леттерео з двома матросами одразу подалися до неаполітанського консула й дав свідчення: як дійшло до сварки між його людьми й командою венеційського корабля і як капітан того останнього, якого випадково штовхнув один з матросів, упав у море. Якась частина барильця з оливками надала цьому свідченню якості неспростовної істини.

Леттерео, який мав нездоланну схильність до морського розбою, без сумніву, й далі займався б своїм ремеслом, якби йому в Ліворно не запропонували інших можливостей, яким він віддав першість. Один єврей, помітивши, що папа і неаполітанський король мають величезні прибутки від биття мідних монет, вирішив також долучитися до тих зисків. З цією метою він звелів виготовити велику кількість таких грошей в одному англійському місті, що зветься Бірмінгем. Коли замовлений товар вже був готовий, єврей посадив свого посередника у Фларіолі — рибальському селищі, що лежить на кордоні двох держав, а Леттерео зобов’язався перевозити й вивантажувати товар.

Ця торгівля принесла нам великі прибутки, і цілий рік наш корабель, завантажений римськими й неаполітанськими монетами, плавав одним і тим же курсом. Можливо, ми і далі продовжували б наші мандрівки, але Леттерео, який мав талант до всіляких торгових оборудок, підговорив єврея, щоб той у такий же спосіб вчинив із золотою і срібною монетою. Єврей послухався його поради й у самому Ліворно заснував невеличку фабрику цехінів і скудо. Наші прибутки розпалили жадібність можновладців. Одного дня, коли Леттерео перебував у Ліворно й лишень готувався до виходу в море, йому сповістили, що капітан Пепо отримав від неаполітанського короля наказ захопити його, але тільки під кінець місяця зможе вийти в море.

Це підступне повідомлення вигадав Пепо, який вже чотири дні чатував біля берегів. Леттерео дав себе обдурити, вітер був сприятливий, тож він гадав, що може здійснити ще один рейс, і підняв вітрила. Наступного дня на світанку ми побачили, що знаходимося посеред ескадри Пепо, яка складалася з двох галіотів і стількох же скампавій. Ми були оточені з усіх боків — і ніякої можливості втечі. У таточка в очах була смерть, він підняв усі вітрила й наказав тримати курс просто на головний галіот. Пепо стояв на мостику й віддавав накази, збираючись перехопити наш корабель. Леттерео схопив рушницю, прицілився й розтрощив йому плече. Усе це відбулося за декілька секунд.

Невдовзі чотири кораблі повернули на нас, і з усіх боків ми почули:

— Maina ladro! Maina сап senza fede![18]

Проте Леттерео скерував корабель у навітряний бік, так що борт з одного боку ковзав поверхнею моря; потім, звертаючись до команди, він закричав: