Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Що стосується тебе, сеньйоре дон Хуане, то ти поїдеш до пріора Толедо, який вже покинув Відень і подався на Мальту. Однак, оскільки партія, в яку ти увійшов, могла б наразити тебе на ризик, тому я купую всі твої володіння і компенсую їх вартість своїми землями в Португалії, в королівстві Альґарве. Це не єдина осторога, до якої ти мусиш вдатися. В Іспанії є місця, невідомі уряду, де можна прожити все життя в безпеці. Я доручу одному чоловікові познайомити тебе з ними. Мої слова, схоже, дивують тебе, сеньйоре дон Хуан. Раніше я була з тобою більш ніжною, але мене стривожило шпигунство Бускероса, і моє рішення є незмінним.

Сказавши це, герцоґиня покинула мене з моїми власними думками, які були б не дуже приємними для великого панства.

— Бодай би ви всі пропали, — вигукнув я, — напівбожки цієї землі, для яких усі інші смертні — ніщо. Я став іграшкою жінки, яка випробовувала на мені, чи створене її серце для кохання, і яка прирікає мене на вигнання, вважаючи мене щасливим, що я можу прислужитися її власній та її приятелів справі! Але нічого з цього не буде. Завдяки моїй малозначності я ще зможу пожити спокійно.

Останні слова я вимовив досить голосно, бо тут же якийсь голос відповів мені:

— Ні, сеньйоре Авадоро, ти не можеш жити спокійно.

Я озирнувся й побачив між деревами того самого астролога Уседу, про якого вже згадував вам.

— Сеньйоре дон Хуане, — сказав він мені, — я чув якусь частину твого монологу й можу тебе запевнити, що в буремні часи ніхто не в стані знайти спокій. Ти маєш могутній захист і не повинен ним нехтувати. Їдь до Мадрида, залагодь справи з продажем, запропоновані тобі герцоґинею, а звідти вирушиш до мого замку.

— Не нагадуй мені про герцоґиню, — обурено перервав його я.

— Ну, добре, — сказав астролог, — у такому разі поговоримо про твою доньку, яка зараз перебуває в моєму замку.

Бажання обійняти мою дитину вгамувало мій гнів, а з іншого боку, мені дійсно не слід було кидати моїх покровителів. Я вирушив до Мадрида й там оголосив, що виїжджаю до Америки. Свій дім і все, чим я володів, я віддав у руки адвоката герцоґині й вирушив у дорогу зі слугою, якого мені рекомендував Уседа. Різними манівцями ми доїхали до замку, в якому ви вже були й де познайомилися з його сином, присутнім тут шановним кабалістом. Астролог зустрів мене біля воріт і сказав:

— Сеньйоре дон Хуане, тут я вже не Уседа, а Мамун Бен Ґерсом, єврей за релігією і походженням.

Потім він показав мені свої обсерваторії, лабораторію і всі закамарки свого таємничого житла.

— Поясни мені, будь ласка, — сказав я йому, — чи твоє мистецтво ґрунтується на чомусь реальному. Бо мені казали, що ти астролог і навіть чорнокнижник.

— Хочеш спробувати? — перервав Мамун. — Подивися в це венеційське дзеркало, а я тим часом позачиняю віконниці.

Спочатку я нічого не побачив, але потім тло дзеркала неначе потихеньку прояснилося. Я побачив герцоґиню Мануелу з дитиною на руках.

Коли циган дійшов до цих слів, а ми всі уважно слухали, цікаві того, що станеться далі, один із його підвладних прийшов доповісти йому про справи цього дня. Ватажок покинув нас, і більше ми його в цей день не бачили.

День п’ятдесят дев’ятий

Наступного дня ми нетерпляче чекали вечора. Циган прийшов, коли ми вже давно зібралися. Задоволений зацікавленістю, яку ми виявляли, він навіть не став чекати наших прохань і сам почав розказувати.

Я сказав вам, що дивився у венеційське дзеркало й побачив у ньому герцоґиню з дитиною на руках. Потім видіння зникло, Мамун відчинив віконниці, і я тоді сказав:

— Шановний чорнокнижнику, гадаю, що для зачарування мого зору тобі не довелося вдаватися до допомоги нечистої сили. Я знаю герцоґиню, вона вже один раз мене обдурила значно дивовижнішим способом. Одне слово, якщо це її я бачив у дзеркалі, то не сумніваюся, що сама вона також знаходиться в цьому замку.