Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

— Ти все ще дотримуєшся тих самих поглядів стосовно жінок? — запитав Аґілар.

— Не зовсім, — відповів Толедо, — раніше я чимшвидше кидав одну коханку заради другої, тепер же переконався, що в цей спосіб трачу надто багато часу й зазвичай розпочинаю новий роман, ще не закінчивши перший, а десь вдалині вже виглядаю третій.

— Отже, — сказав Аґілар, — ти все ще не зрікся своєї легковажності?

— Я ні, — відповів Толедо, — але боюся, щоб вона мене не покинула. Мадридські жінки мають у своєму характері щось таке улазливе, таке невідчепне, що людина часто мимоволі стає більш моральною, ніж би їй того хотілося.

— Я зовсім не розумію твоїх слів, — сказав Аґілар, — зрештою, в цьому немає нічого дивного, адже наш орден — військовий і водночас духовний; ми приносимо обітницю і як монахи, і як священики.

— Саме так, — додав Толедо, — або як жінки, коли вони присягають на вірність чоловікам.

— І хто ж із нас знає, — сказав Аґілар, — чи не чекає їх страшна кара на тому світі за порушення присяги?

— Друже мій, — сказав Толедо, — я вірю у все те, в що повинен вірити християнин, але мені здається, що тут є певне непорозуміння. Це що ж, чорт забирай, ти хочеш, щоб дружину оїдора Ускаріса цілу вічність смажили в огні тільки за те, що вона сьогодні одну годинку провела зі мною?

— Віра вчить нас, — відповів Аґілар, — що є ще й інші місця для покаяння.

— Ти маєш на думці чистилище, — сказав Толедо. — Я пройшов крізь нього, коли був закоханий у ту чортову Інесу з Наварри, найдивовижніше, найвимогливіше і найревнивіше створіння, яке я бачив колись у житті; але відтоді я зарікся мати будь-коли справу з театральними богинями. Але я тут патякаю, а ти ані п’єш, ані закусюєш; я вже спорожнив цілу пляшку, а твоя чарка все ще повна. Про що ти думаєш? Над чим так замислився?

— Я замислився, — сказав Аґілар, — над сонцем, яке сьогодні бачив.

— Не можу тобі заперечити, — перебив його Толедо, — бо я теж його бачив.

— Замислився також, — додав Аґілар, — над тим, чи побачу його завтра.

— Я не сумніваюся в цьому, особливо якщо не буде туману.

— Не ручайся, бо я, може, не доживу до завтра.

— Мушу сказати, — промовив Толедо, — що ти привіз нам з Мальти думки, які не надто надаються до столу.

— Людина завжди упевнена в своїй смерті, — перебив його Аґілар, — лиш ніколи не знає, коли прийде її остання хвилина.

— ГІослухай-но, — сказав Толедо, — признайся, від кого ти почув такі приємні новини? Це мав бути хтось дуже потішний. Ти часто з ним вечеряєш?

— Помиляєшся, — відповів Аґілар, — сьогодні вранці мені казав про це мій духівник.

— Як це, — вигукнув Толедо, — ти приїздиш у Мадрид і того самого дня ідеш сповідатися? Чи не дуель привела тебе сюди?