— Тіететі ца мака-мукіте-те (готуйсь)! — гукнув Тошавей. — Крути, крути щитом!
Скарлючившись, я намагався сховати якомога більшу частину свого тіла за щитом. І ось у мене полетіли стріли. Дві-три секунди, за які стріла пролітає сто ярдів, здавалися мені вічністю. Допоки ця стріла не влучала в мене. Більшість стріл, звісно, потрапила в щит (одна чи дві — узагалі пролетіли мимо). Але й мені теж перепало: одна стріла влучила в стегно, а ще дві — у гомілку (одну й ту саму).
Воїни так розвеселилися, що взялися передражнювати мене, стрибаючи на одній нозі й вигукуючи: «Анаа, анаа, анаа!» Нарешті Тошавей наказав їм угамуватися.
— Ти мусиш крутити щитом! — гукнув він до мене. — Він надто маленький, щоб ти міг сховатися за ним увесь!
І знову почалися розваги для індіанців. У мої ноги влучило ще кілька стріл, і ще одна втрапила просто мені в чоло, коли я визирнув з-за щита.
— Не зважай на ті, що летять мимо! — вигукнув хтось із воїнів.
Я, скарлючившись, і далі, як міг, відбивав стріли. І ці «веселощі» тривали доти, доки сагайдаки моїх мучителів не спорожніли.
Подумавши, що це вже все, я закульгав до свого тіпі. Але глядачі зашуміли, протестуючи. Тож я мусив помінятися місцями з воїнами, які в мене стріляли, щоб вони змогли зібрати свої стріли.
— Це все — для твоєї ж користі! — гукнув хтось.
Сонце тепер світило просто мені в обличчя. Примружившись, я вгледів стрілу, що, здавалося, просто висіла в повітрі.
Через деякий час, отямившись, я побачив, що наді мною стоїть Тошавей. Він бурмотів щось собі під носа — ніби читав молитву.
— Га? Що?.. — озвався я.
— Отямився?
— Хаа (так).
Я помацав свої штани. Наче не мокрі.
— Гаразд, — мовив Тошавей. — Тепер послухай-но мене: я скажу тобі дещо важливе, що свого часу сказав мені мій батько. Так-от, різниця між боягузом і сміливцем полягає ось у чому. Боягуз любить лише себе…
Я відчув, яка холодна піді мною земля і як сильно болить у мене голова (було таке враження, ніби череп тріснув). Тупа стріла — річ не така вже й безпечна. Нею-бо можна прострелити груди оленю, якщо підійти досить близько.
— …і турбується лише про власне тіло, — тим часом говорив далі Тошавей. — А хоробра людина любить інших більше за себе. Накесуабере?
Я кивнув.
— Ось це, і це, і це, — примовляв він, плескаючи мене по щоці, грудях, животі, руках і ногах, — не повинно мати для тебе жодного значення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 50. Приємного читання.
TextBook