Розділ «Нездоланний»

15

Ченґ кермувала однією рукою, другою при цьому жонглюючи телефоном. Так продовжувалось, поки Ричер не сказав:

– Ми повинні з’їхати з дороги, поки подорожня по-справжньому не потрапила в автокатастрофу. Нам слід випити по чашці кави.

Ченґ сказала:

– Я не розумію, як ви можете пити стільки кави.

– Закон земного тяжіння, – відповів Ричер. – Якщо випиваєш більше, воно одразу ж із тебе виходить. Залишається тільки продовжувати пити далі.

– У вас, мабуть, шалене серцебиття.

– Це краще, ніж узагалі ніякого.

Через милю вони побачили знак та повернули на дорогу, по якій у вузький ряд стояли різні забігайлівки, включно з автозаправками та вбиральнями. А ще там була старомодна будівля з невигадливого каменю у федеральному стилі, з якою дисонували яскраві неонові вивіски сучасного фірмового магазину кави та їжі. Вони припаркували авто, вийшли з нього та розім’яли кінцівки. Була післяобідня пора, проте досі було тепло. Вони скористалися вбиральнями та увійшли до кав’ярні. Ричер замовив собі звичну середню чашку чорної кави, а Ченґ обрала холодну каву з молоком та льодом. Вони сіли за столик у куті закладу, і Ченґ поклала на нього свій телефон. Це був тонкий сенсорний апарат завбільшки з невелику книжку в паперовій обкладинці. Вона торкалася та гортала сторінки, спочатку обираючи певну опцію, а потім перейшовши до текстових повідомлень та листів із електронної скриньки. Вона сказала:

– Від Ківера немає нічого.

– Спробуйте ще раз йому подзвонити.

– Ми обоє знаємо, що він не відповість.

– Іноді трапляються дуже дивні речі. Якось у нас троє поліційних відділків та навіть Національна гвардія розшукували одного хлопця, аж раптом він з’явився сам, щойно повернувшись із відпустки за межами штату.

– Ми ж знаємо, що Ківер не у відпустці.

– Все одно спробуйте його набрати.

Вона так і зробила після недовгих вагань, спочатку набравши його домашній номер, а потім мобільний. Жоден із них не відповідав. Ричер сказав:

– Спробуйте ще раз подзвонити за номером у Лос-Анджелес. З того аркуша, де було про двісті смертей.

Ченґ кивнула, готова одразу перейти до справи. Вона набрала номер та притисла слухавку до вуха. Цього разу на тому кінці дроту відповіли. Трохи здивована, вона сказала:

– Доброго вечора, сер. Можна дізнатися, з ким я розмовляю?

На таке запитання могла бути лише одна очевидна відповідь, подумав Ричер, у дусі самого запитання: «Хто запитує?»