Розділ «Нездоланний»

Ченґ сказала:

– Звісно, це порушує досить очевидне запитання: а що тепер? Якщо ми розвернемось, вони також це зроблять. І тоді вони знову почнуть нас переслідувати.

– Ведіть машину прямо на них, – відповів Ричер.

– І розбитися?

– Це теж один із варіантів.

Але вантажівка почала рух першою. Вона розвернулася та попрямувала просто на них, але робила вона це дуже повільно, наче підкрадалася, набагато повільніше ніж середня звична швидкість. Ричер сприйняв це як повідомлення. Наче білий прапор.

– Вони хочуть поговорити, – сказав він, – вони хочуть поспілкуватися віч-на-віч.

Вантажівка зупинилася за десять ярдів попереду від них, і обоє дверей розчинилися. Двоє чоловіків вибралися назовні. Міцні чолов’яги, обоє приблизно по шість футів заввишки та з вагою понад двісті фунтів. Обом було трохи за тридцять, у обох на обличчі дзеркальні сонцезахисні окуляри, обоє були зодягнені в тонкі бавовняні куртки зверху футболок. Вони мали насторожений, проте водночас і впевнений вигляд. Наче знали, що роблять. Наче грали на своїй території.

Ченґ сказала:

– У них мусить бути при собі якась зброя. Інакше вони б на це просто не пішли.

– Можливо, – відповів Ричер.

Двоє чоловіків зупинилися посередині нейтральної території між двома авто. Один стояв ліворуч від центральної лінії, а другий – праворуч. Вони стояли в невимушених позах, просто очікуючи та тримаючи руки на поясі.

Ричер сказав:

– Наїдьте на них.

– Я не можу цього зробити.

– Гаразд, думаю, мені варто піти й дізнатися, чого вони хочуть. Якщо виникнуть проблеми, їдьте до Оклахома-Ситі без мене, і нехай вам щастить.

– Ні, не виходьте. Це надто небезпечно.

– Для мене чи для них? Вони ж лише двійко сільських хлопців.

– Ми повинні врахувати, що в них може бути зброя.

– Це лише тимчасово.