Розділ «Нездоланний»

– Мене не питайте, – сказав Ричер. – Я завалив правила водіння. Не протримався і дня. Мене відправили для кваліфікації в іншій сфері. Коли вони стануть великими у відображенні в дзеркалі, мабуть.

Ченґ продовжувала вести машину. Тепер вона кермувала обома руками. Одна хвилина. Дві. Тоді вона сказала:

– Я хочу подивитися, що вони робитимуть. Ми повинні спонукати їх до дій.

– Ви певні?

– Вони господарі поля. Ми мусимо їх трохи підбадьорити.

– Гаразд. Додайте трохи швидкості.

Вона натиснула на педаль газу, а він обернувся і почав дивитися крізь заднє вікно. Швидка поява стурбованого обличчя. Він сказав:

– Швидше.

Маленький зелений форд підстрибнув і помчався вперед, проїхавши майже двісті ярдів, і тоді вантажівка нарешті відреагувала: її решітка трохи піднялася, і вона почала насуватися ближче. Ченґ сказала:

– Дайте мені відлік у реальному часі. Я не можу судити по дзеркалах.

– Вони зараз десь за вісімдесят ярдів, – відповів Ричер. – А це означає, що в нас вісім секунд.

– Менше, бо я збираюся трохи скинути швидкість. Інакше ця штукенція просто перекинеться.

– Шістдесят ярдів.

– Гаразд, спереду нікого немає.

– І позаду також. Нас на дорозі лише двоє. Сорок ярдів.

– Я ще трохи скину швидкість. Ми не зможемо зробити цього, якщо їхати понад шістдесят.

– Двадцять ярдів.

– Я зроблю це, коли буде десять.

– Гаразд, зараз, робіть це зараз!

І вона зробила. Вона подала трохи вліво і різко натиснула на гальма. Вантажівка опинилася всього за декілька міліметрів від того, щоб ударитися об правий задній бік авто, але схибила і далі набирала швидкості, а коли її водій натиснув на гальма, було вже пізно. Тим часом маленький зелений форд продовжував сильно розгойдуватися та втрачати рівновагу, але вже за мить він завмер і повернувся до норми, виїхав на свою смугу за сотню ярдів від вантажівки, і їхні позиції відносно один одного змінилися в повністю протилежному напрямку всього лише за декілька секунд метушні.