Розділ «Нездоланний»

– Гаразд. Ми повинні якось потрапити досередини.

– Ми?

– Образно, – відповів Ківер. – Мені сьогодні більше нічого робити.

– Ми підемо туди зараз?

– Давайте спочатку поїмо. «Їж, поки є можливість». Це золоте правило.

– Зараз могла би випасти чудова можливість це зробити.

– Могла б, але пізніше буде краща. Коли покоївка почне там прибирати, вона може відчинити нам двері.

Цієї миті до них підійшла офіціантка з кавою в руках.

11

Після сніданку вони дійсно натрапили на покоївку, яка розпочала свою роботу, але та була ще далеко від номера Ківера. Була зайнята на зовсім іншому боці «підкови», готуючи двісті третій номер до повторного заселення після виїзду з нього чоловіка в костюмі. На проході перед номером стояв її переповнений візочок, а двері номера були відчиненими. Ззовні було видно, як вона саме розстеляла ліжко. Ключі від номерів мали б висіти в неї на поясі, чи бути в кишені, чи на ручці її візка.

Ричер сказав:

– Думаю, мені слід підійти до неї та привітатися.

Він повернув ліворуч біля двісті одинадцятого, тоді ще раз ліворуч біля двісті шостого, а тоді зупинився, порівнявшись із візком, та зазирнув усередину до двісті третього номера.

Покоївка плакала. І при цьому вона все одно продовжувала працювати. Вона була білою, худорлявою, наче шпала, з майже невидимими слідами колишньої молодості, вона саме заносила рушники до ванної. Вона схлипувала і пхинькала, і сльози котилися вниз по її обличчю.

З-за дверей Ричер запитав:

– Мадам, із вами все гаразд?

Жінка зупинилася, випустила рушники з рук і випросталася. Вона форкнула, зробила вдих і вп’ялася поглядом у Ричера, а тоді обернулася і втупилася в дзеркало, а тоді знову обернулася без жодної реакції, наче її зовнішній вигляд не давав жодних причин для хвилювання.

Вона всміхнулася й тоді промовила:

– Я дуже щаслива.

– Гаразд.