Розділ «Нездоланний»

– Ні, справді. Перепрошую. Просто чоловік, який щойно звідси виїхав, залишив мені чайові.

– І що, вони у вас перші за весь час?

Вона відповіла:

– Вони в мене найкращі за весь час.

Вона була одягнена в робочий халат із великою кишенею внизу, яка могла вмістити будь-що. Вона обережно двома руками витягла конверт. Він був меншим за звичні розміри конвертів для листування. Він швидше нагадував відповідь на вишукане запрошення. Зверху на ньому авторучкою було написано «Дякую».

Великим пальцем вона відігнула верхню частину конверта та витягла звідти купюру в п’ятдесят доларів. Улісс Ґрант, власною персоною спереду на купюрі.

– П’ятдесят баксів, – сказала вона. – До цього найбільшою сумою, яку я отримувала, було два долари.

– Вражаюче, – відповів Ричер.

– Це настільки змінить моє життя, ви навіть не уявляєте.

– Я за вас дуже радий, – відповів Ричер.

– Дякую. Виходить, дива таки іноді трапляються.

– Чи знаєте Ви, чому це містечко називається «Материн Спочинок»?

Жінка на хвилину замислилась.

– Ви мене запитуєте чи хочете мені розповісти?

– Я вас запитую.

– Я не знаю.

– Ви ніколи не чули жодних історій?

– Про що?

– Про матерів, – відповів Ричер. – Які спочили, у прямому чи переносному значенні.

– Ні, – сказала вона. – Я про це нічого не чула.