Розділ «Нездоланний»

– Жоден із нас?

– Ви особливо. Ви не схожі на того, за кого себе видаєте. Ви не такий, як ті агенти ФБР, яких показують по телевізору.

– Я був під прикриттям. Видавав себе за поганого хлопця.

– Ваша гра виглядала переконливо.

– Тож ви зателефонували у «911».

– Тієї ж миті.

– Що ви їм сказали?

– Що в моєму будинку озброєні терористи.

– Чому саме це?

– Це Чикаґо. Це був єдиний спосіб отримати реакцію на виклик швидше ніж за чотири години.

Ченґ сказала:

– Мабуть, нам уже час іти.

Ричер заперечив:

– Ні, давай затримаємося ще трохи. Від п’яти зайвих хвилин шкоди не буде.

Їм налили ще кави в чашки, а старенькій пані захотілося ще торту, тож Ричер і Ченґ замовили по порції ще й собі, щоб скласти їй компанію. Зображення на екрані розділилось на дві частини, ліворуч показували парк, а праворуч – будинок, під одним зображенням напис на стрічці мовив: «Вбивство в Лінкольн-Парку», а під іншим – «Терористична загроза», їх об’єднував спільний напис: «Важкий день для копів».

Друга чашка кави була не гіршою за першу. Як і торт. На зображенні з парку з’явився мішок для трупів, а до будинку приїхала «швидка». Мішок із тілом защепили та віднесли до фургона коронера, а зі «швидкої» вийшли фельдшери та побігли сходинками до будинку. Через якийсь час вони вийшли з нього, несучи на ношах пораненого чоловіка. Скоріш за все, це був Хеккет, хоча сказати напевно було важко. Обличчя цього чоловіка було перебинтоване аж від самої шиї, наче в єгипетської мумії, а тіло було прикрите простирадлом.

А тоді, як в уповільненому кінокадрі, картинка показала, як копи виїхали з парку, а вже через чотири хвилини вони біля будинку, прибувши туди на тих самих машинах, перемістившись з лівого боку екрану на правий – усього лишень короткий електронний стрибок, проте довгий обхідний шлях у реальному житті. Ті самі детективи вийшли з машин, побігли сходинками вгору та увійшли до будинку, а вже через хвилину вони знову з’явилися на вулиці, у поспіху розмовляючи по мобільних телефонах.

Напис змінився на: «Офіційний представник повідомляє про взаємозв’язок між справами».

Ричер сказав:

– Мадам, мені страшенно прикро через вашу втрату і прошу вибачення за те вторгнення, яке вам доведеться пережити. Представники поліції Чикаґо точно захочуть поставити вам декілька запитань. І це не дуже буде схоже на те, що часто показують по телебаченню. ФБР не може втрутитися та взяти цю справу під свій контроль. Ми повинні залишити їх самих. Тож ми будемо дуже вдячні, якщо ви не будете згадувати про нашу сьогоднішню розмову. Ідеться про шалену вразливість. Краще їм узагалі про нас не розповідати. Навіть про те, що ми навідувалися до будинку раніше. Вони не повинні дізнатися, що ми їх випередили на цьому етапі.