Розділ «Нездоланний»

– Я думаю, що суть була не в них, проте були певні технічні аспекти.

– Це якось стосувалося Інтернету?

По телевізору, під мінливою картинкою зеленого кольору, показали рухомий рядок зі словами: «Жертву стрілянини знайдено в парку».

Старенька здійняла очі догори та сказала:

– Мабуть, стріляв якийсь чоловік із собакою. Так часто трапляється, здається. У парках.

Ричер запитав:

– Що саме Мак-Кенна цікавило в Мережі?

– Були певні аспекти, які він намагався зрозуміти. Як і більшість аматорів, він розглядав речі з фізичної точки зору. Наче Інтернет був басейном напхом-напханий плаваючими тенісними м’ячиками. Звісно, м’ячики уособлювали собою різні веб-сайти. Що, без сумніву, було неправильним підходом, бо ж сторінки в Інтернеті не є фізичними об’єктами. Інтернет не має фізичної реальності. Він не має розмірів і не має меж. У ньому не існує «верху» та «низу», немає ані «далеко», ані «близько». Хоча хтось може і посперечатися із цим, сказавши, що в Інтернету є маса. Цифрову інформацію всю закодовано одиничками та нулями, а це означає, що комірки пам’яті є або зарядженими, або ж ні. А заряд – це енергія, тож якщо хтось вірить в Ейнштейнову теорію, що Е = mc2, де Е – це енергія, m – маса, а с – швидкість світла, тоді цей хтось може вірити й у те, що m дорівнює E поділене на с2, бо це те саме рівняння, тільки записане воно по-іншому, а це означає, що заряд має певну масу, яку можна визначити. Що більше ти начиняєш свій телефон фотографіями та піснями, то важчим він стає. Лише на трильйонну чи мільярдну крихітну частинку за один раз, та все ж.

По телевізору камера з гелікоптера взяла великим планом групку низьких кущів. Навколо стояли поліціянти в уніформі, і все та ж поліційна стрічка, а ще натяк на наполовину прикрите тіло на землі – чорні черевики та ноги в чорних штанях під гіллям, укритим листям. На стрічці досі був напис «Жертву стрілянини знайдено в парку».

Ричер запитав:

– Що саме хотів зрозуміти Мак-Кенн?

Старенька відповіла:

– Він хотів зрозуміти, чому деякі сторінки в Інтернеті неможливо знайти. Що було, по суті, проблемою пошукових систем. Його вигаданий басейн прийшовся йому в нагоді. Він уявляв собі мільйони тенісних м’ячиків, деякі з них виринали на поверхню води, а деякі були придавлені вагою інших. Тож я попросила його уявити пошукову систему в образі довгої шовкової стрічки, яку тягнуть то вниз, то вгору, то занурюють усередину, то витягують назовні, а вона рухається між м’ячиками в різні боки і ковзає по їхніх поверхнях із неймовірною швидкістю. А тоді уявити, що деякі м’ячики було видозмінено, і на них замість ворсу з’явилися шипи, і вони стали схожими на риболовні гачки. Водночас інші м’ячики також було видозмінено так, що на них повністю зник ворс і вони стали гладенькими, наче більярдні кулі. Де ця шовкова стрічка тоді б застрягла? Звісно, на шипах. По більярдних кулях вона б ковзала ідеально. Саме це Пітеру й потрібно було зрозуміти про пошукові системи. Це палиця з двома кінцями. Веб-сайт повинен сам хотіти відшукатися. Він має важко працювати для того, щоб виробити на собі ті корисні шипи. Люди звуть це оптимізацією пошукових систем. Ця дисципліна наразі є дуже важливою. Але попри це, і більярдною кулею так само нелегко бути. Залишатися в таємниці теж непросто.

Ченґ сказала:

– Приховані веб-сайти передбачають певну неправомірність.

– Так і є, – відповіла старенька. – Чи навіть аморальність, на мою думку. Або ж і одне і інше водночас. Я в таких речах є досить наївною людиною, проте дехто одразу уявляє собі порнографію найнижчого сорту чи замовлення кокаїну поштою і таке інше. Це називається «Глибинна Мережа». Усе це гладенькі більярдні кулі. Їх мільйони. Без шипів, без гачків, вони просто займаються своєю справою без стороннього нагляду. «Глибинна Мережа» десь у десятки разів більша за поверхневу Мережу. Чи навіть більше. Цього ніхто не знає. Та й як це взагалі можливо знати? Не варто її плутати із «Темною Мережею», яка, звісно, представлена не більш ніж застарілими сторінками із недіючими посиланнями, такими, як мертві супутники, які кружлятимуть десь там, у космосі, вічно. Це надає «Темній Мережі» схожості зі стародавньою археологією, а «Глибинній Мережі» – зі смугою зустрічного руху на дорозі. Не те щоб вони насправді є глибинними чи темними, чи нагадують хоч якусь смугу для руху, ви ж це розумієте. Інтернет – це не фізичне явище. У нього взагалі немає жодних фізичних характеристик.

По телевізору показали, як у кадр зйомки, зробленої згори, вкотилася машина «швидкої допомоги», вона повільно рухалася по траві, її фари світили якимось тьмяним світлом, а за нею слідом їхало щось схоже на фургон коронера. З машин вийшли люди та приєдналися до поліціянтів.

Ченґ запитала:

– То як людина може знайти ці засекречені веб-сайти?

– Ніяк, – відповіла старенька. – В усякому разі, вони ж не лежать на поверхні. Пошуковою системою скористатися не вийде, бо ці веб-сайти є тими гладенькими кулями. Вам потрібна точна адреса. Не просто «Coffeeshop.com», а щось на зразок «Coffeeshop123.xyz.com». А ще гірше – шукати такі сторінки в реальному житті. Єдиний покажчик інтернет-ресурсу в поєднанні із супернадійним паролем – і все це одночасно. Вочевидь, такі адреси крутяться в певних спільнотах, передаючись із уст в уста.