Розділ «Нездоланний»

– Мені не складно це зробити.

– Мадам, вся справа у страхуванні. Він позаштатний підрядник. Цим хлопцям непросто. У нього просто жахливі умови мінімального страхування. Йому не захочеться отримати рахунок від лікарні.

– Я можу ще чимось допомогти?

– Більше нічим, мадам.

Ричер взяв Хеккета попід руки та почав тягнути його в напрямку кімнати Мак-Кенна. Ченґ трохи підштовхнула «Руґер» ногою, обережно направляючи його в безпечне місце по декілька дюймів за один раз. Сусідка вже почала зачиняти свої двері, а тоді раптом передумала і знову їх прочинила, на той самий безпечний дванадцятидюймовий проміжок, і сказала:

– Я думала, що Пітер завжди сам налаштовує свої комп’ютери.

А тоді вона нарешті остаточно зачинила двері, і в коридорі запанувала тиша.

Ченґ підняла «Руґер» та понесла його далі в руках. Ричер затягнув Хеккета всередину. Ченґ зачинила за ними двері. У Хеккета була сильно ушкоджена верхня щелепа, це вже напевно. Майже всі кістки обличчя. Якийсь лікар міг би проводити на ньому свій цикл лекцій. Проте чоловік досить добре дихав. Принаймні якийсь час. Поки всередині нього все не набрякло та не запеклося. Після того ситуація стала ризикованою.

Ченґ запитала:

– Коли він прокинеться?

Ричер відповів:

– Гадки не маю. Десь між двома годинами і ніколи.

– Ти його дуже сильно вдарив.

– Він ударив мене першим. Двічі в голову та один раз у спину.

– З тобою все гаразд?

Він кивнув. З ним було все гаразд. Але не фантастично добре. У нього сильно боліла нирка. Рухатися було боляче. А ще більше боліла голова. Він відчував гострий біль десь над вухом. Удар виявився нічогеньким. Мабуть, найгірший із тих, які йому доводилося діставати. Завдавати удару головою було нерозумно за таких обставин.

– Ми не можемо чекати дві години, – сказала Ченґ. – Будь-що може трапитися.

– Нам потрібно знайти Мак-Кенна, і очікування його тут нічим не гірше за інші можливі варіанти.

– Ти не думаєш, – зауважила Ченґ. – У тебе болить голова?

– Ще ні. Але буде. То чому?