Розділ «Нездоланний»

Ченґ із кімнати запитала:

– Чого вам треба?

«Ти не збираєшся сказати, що хочеш нас пристрелити, нічого особистого, тільки бізнес, тому що це лише спровокує нашу останню відчайдушну спробу захистити себе».

Тип сказав:

– Я хочу поговорити.

– Про що?

– Про те, що відбувається зараз у Материному Спочинку. Думаю, я зможу вам допомогти.

«А ще в тебе в Брукліні є міст на продаж. Я ж не вчора народився». Ричер продовжував стояти там, де й раніше, закриваючи собою прохід, трохи нахилившись під кутом. Та нога, що була попереду, зараз стояла якраз на межі між підлогою в коридорі та підлогою в кімнаті. Незнайомець стояв за ярд попереду нього, на півдорозі до коридорних перил, а Ченґ стояла за два ярди за ним, досі в центрі кімнати. Вона сказала:

– Якщо ви прийшли сюди нам допомогти, для чого вам тоді зброя?

Незнайомець нічого не відповів.

Ричер завалив водіння, проте він успішно пройшов решту підготовки. Включно з рукопашними боями. Що звучало як корисні навички, проте насправді це було не так. Сама суть військової справи полягала у використанні вогнепальної зброї з мінімальним ризиком для себе. Іншими словами, потрібно було вміти стріляти в противника на далекій відстані з рушниці, або, у разі невдалого виконання цього завдання, потрібно було вистрелити в нього вже з ближчої відстані з пістолета. Навчання з рукопашного бою в цьому випадку не виправдовували себе. Від них віяло приниженням. Боротьба із противником голими руками означала, що ти не зміг прибрати його за допомогою вогнепальної зброї. А найгіршим було те, що ці яйцеголові не знайшли, що написати в інструкції для виконання. Ніяких прийнятних варіантів не було. Бойові мистецтва не працювали в реальному світі. Дзюдо та карате не мали жодної користі без матів, рефері та спеціального вбрання. Тож рукопашний бій був чимось вуличним, власне. Наче бійка в барі. Будь-якими можливими методами.

Ченґ сказала:

– Опусти зброю, і ми поговоримо.

«Він цього не зробить, бо це позбавить його єдиної переваги. Він опиниться сам-на-сам із велетнем, що виглядає не надто привабливо, особливо тому, що цей велетень зараз пожирає його своїм скляним та скаженим поглядом».

Будь-які можливі методи. Незнайомець продовжував тримати пістолет так, як і раніше. Ричер на дюйм нахилився вперед. «Він хоче застрелити мене в кімнаті, а не в проході. Я занадто важкий для переміщення».

Незнайомець сказав:

– Відійди назад.

Ричер нічого не відповів.

«Я занадто важкий для переміщення».

А тоді все змінилося. Тип із пістолетом більше не контролював ситуацію. Більше не був головним. Його відштовхували назад. Дюйм за дюймом. Шляхом неослабного тиску. Не фізичного характеру. Край його глушника навіть не поворухнувся. Але подумки чоловік із пістолетом почувався переможеним через раптовий та незрозумілий поворот долі, а ще він почувався підсмаженим тими свого роду смертельними променями, які випромінювали очі цього психа.