Розділ «Частина друга»

— Просто вимовте «будь ласка», Френсисе. Я ж казала: усе, що вам завгодно. Що завгодно. Просто вимовте «будь ласка»,— вона перевернула його руку долонею вгору й почала погладжувати її кінчиками пальців. Ніс її тремтів.— І ви ж умієте вимовляти «будь ласка», правда?

Він простягнув другу руку, щоб приборкати чуттєвість її пальців. У них не можуть лишатися винятково професійні стосунки, якщо вони планують атаку на короля. Забагато поставлено на карту. Уркгарт розумів, що повинен домогтися від неї глибокої, особистої відданості, прив'язати її до себе.

— За цими дверима — державні службовці. І нема замка...

Вона зняла окуляри і труснула волоссям. У світлі лампи воно сяйнуло, наче небо опівночі.

— Життя повне ризиків, Френсисе. А ризик, на мою думку, тільки все покращує.

— Покращує життя?

— Певні його моменти. Готовий до ризиків, Френсисе?

— З королем? Бажано, щоб їх було поменше. А з тобою...

І вона вже опинилася в його обіймах.

Розділ двадцять другий

Якщо вибір стоїть між бравадою і боягузтвом, дозвольте мені щоразу обирати гроші.

Уркгарт не любив опери, але перебування на посаді прем'єр-міністра залучило його до багатьох речей, яких він не сприймав. Двічі на тиждень ходити на бійню на «Час питань до прем'єр-міністра». Виявляти привітність до президентів, які навідуються в гості, усміхатися чорношкірим, які, називаючись борцями за свободу колоній, призвели свої країни до зубожіння і диктатури і яких, наскільки Уркгарт пам'ятав, за його молодості інакше не називали, окрім як несамовитими зарізяками. Дослухатися до вхідних дверей так званих приватних апартаментів на Даунінг-стріт — дверей без замка, постійно прочинених, куди цивільні службовці заходили юрмами, безупинно несучи йому червоні міністерські кейси і документи. Ставши прем'єр-міністром, він виявив, що в цьому статусі не має де сховатися.

Мортіма вимагала, щоб він прийшов на прем'єру нової опери, і так наполягала, що довелося поступитися, хоча сили не було слухати ні Яначека, ні сорок хористів, які, здається, співали на сорок різних ладів, і всі водночас. Мортіма завмерла, не спускаючи очей з тенора, який намагався повернути кохану з царства мертвих. Достеменний лідер ліберальної партії, майнуло в думках в Уркгарта.

Стемпер теж хотів, щоб він прийшов, і навіть замовив ложу. Всі, хто може дозволити собі триста фунтів за місце, сказав він, варті, щоб з ними зустрітися. Він домовився з керівництвом, щоб про присутність Уркгарта повідомили всіх доброчинців оперного театру, а протягом тижня їх неодмінно запросять на Даунінг-стріт на прийом — надішлють неясно сформульований лист про майбутню підтримку мистецтв, а телефоном попросять грошей.

І там був Альфредо Монделлі, голова в якого була схожа на електричну лампочку: кругла, кощава і геть без волосся, з очима, які вилізали з орбіт, наче краватка його вечірнього костюма була зав'язана надто туго. Італійський бізнесмен сидів з дружиною поряд зі Стемпером і Уркгартом — судячи з того, як він совався, він теж знудився до краю. Декілька нескінченних хвилин Уркгарт намагався забути про музику, роздивляючись позолочені жіночі фігури, які переслідували гіпсових херувимів навколо склепінчастої стелі, а поруч з ним рипіння стільця Монделлі ставало дедалі настирливішим. Коли нарешті почався антракт, то для всіх настало звільнення; неймовірно піднесені Мортіма і синьйора Монделлі помчали до вбиральні, дозволивши трьом чоловікам відкоркувати пляшку марочного «Боллінже».

— Шкода псувати бізнес такими задоволеннями, як ви гадаєте, синьйоре Монделлі?

Італієць потер затерплі сідниці та стегна, повертаючи їх до життя.

— Коли Господь роздавав свої дари, прем'єр-міністре, і серед них музикальний слух, на мене 'го не вистачило.

Його англійська була вправна, а вимова — повільна, виразно нагадуючи стиль бістро в Сохо[25].

— Тоді нам варто використати антракт як слід, перш ніж знову зажити чергову дозу культури. Ближче до справи. Чим я можу вам допомогти?