Розділ «Частина I Січень 1976 року»

Серце Роберта Невілла нестямно калатало, йому здавалося, що воно от-от вистрибне з грудей. Він дихав, здригаючись, усе тіло похололо. Щокою стікала цівка крові, але болю він не відчував. Поспіхом стер кров з обличчя тремтливою рукою.

Він завернув універсал за ріг, прямуючи праворуч. Його погляд постійно перестрибував з дороги на дзеркальце заднього огляду. Він зрізав через короткий квартал до Хаас-стрит і знову повернув праворуч. Що, як вони дертимуться крізь подвір’я й заступлять йому дорогу?

Він трохи скинув швидкість, доки не побачив, що юрмище й далі женеться за ним, мов зграя вовків. Піддав газу. Він міг лише сподіватися, що вони й далі йтимуть за ним. А якщо хтось із них здогадається, що він задумав? Він притис важіль газу до підлоги, від чого універсал помчав стрілою через квартал. Він звернув за ріг на швидкості п’ятдесят миль за годину, промчав коротким кварталом у напрямку Сімарон- стріт і повернув праворуч знову.

Він затамував подих. На газоні перед його будинком нікого не було. Значить, він ще досі має шанс. Правда, доведеться покинути універсал: часу припаркувати його в гаражі немає.

Він заїхав на узбіччя й розчахнув дверцята. Оббігаючи авто, він чув, як здіймається їхній крик, коли вони виринають із-за рогу.

Він зобов’язаний був ризикнути й замкнути гараж. Якщо цього не зробити, вони можуть знищити генератор: він був певен, що вони ще не встигли цього зробити. Його кроки тупотіли під’їзною доріжкою.

«Невілле!»

Він відсахнувся, коли Кортман кинувся на нього з темряви гаража.

Тіло Кортмана вдарилося в нього, мало не збивши з ніг. Він відчув, як крижані дужі руки зімкнулися на його горлянці, а в обличчя вдарив нестерпний сморід. Вони обидва поточилися до тротуару, до шиї Роберта Невілла потяглися білі ікла.

Він рвучко смикнув правою рукою, ухопившись за горлянку Кортмана. Звідти почувся здушений звук. Кваплячись і вигукуючи, перші з них почали з’являтися на вулиці.

Жорстким порухом Роберт Невілл ухопив Кортмана за довге жирне волосся і пхнув сторчака, від чого той налетів головою на бік універсала.

Роберт Невілл зиркнув на вулицю. На гараж немає часу. Він оббіг ріг будинку і рвонув до ґанку.

Умить його біг обірвався. О Боже, ключі!

Перелякано хапнувши повітря, він крутнувся і стрімголов побіг до авто. Йому назустріч зі здушеним гарчанням саме підводився Кортман, коли він з розбігу зацідив коліном у його бліде обличчя, знову відкинувши на тротуар. Потягся до машини, висмикуючи зв’язку ключів із запалювання.

Коли він квапливо вилазив з автівки, перший із нападників саме стрибнув на нього: він відскочив назад у салон, виставивши вперед ноги, через що той перечепився й розпластався на під’їзній доріжці. Роберт Невілл вискочив з авто, кинувся через газон і вистрибом забіг на ґанок.

Він зупинився, щоб відшукати потрібний ключ, коли сходами ґанку збіг інший чоловік, кинувшись на нього і з силою притиснувши до стіни. Він знову відчув густий запах крові, коли з розкритою пащею нападник потягся до його горлянки. Коліном він засадив нападнику в пах, відштовхнувся від будинку і з силою врізав чоловікові ногою, від чого той склався вдвоє та сторчака полетів на газон, збивши з ніг ще одного.

Невілл намацав двері й відімкнув їх. Розчахнув їх, ковзнув досередини й розвернувся. Коли він затріскував двері, крізь щілину пролізла рука. Він щосили наліг на двері, доки не почув тріск кісток. Він злегка відчинив, випхнув руку й зачахнув двері. Тремтливими руками він посунув клямку.

Повільно він сповз дверима на підлогу і впав на спину. Так і лежав у темряві, не відчуваючи кінцівок, його груди повільно здіймалися вгору-вниз. Знадвору вони ревли та лупили у двері, вигукуючи його ім’я в знавіснілих нападах люті. Вони підіймали та щосили кидали в дім каміння й цеглу, викрикуючи в його бік прокляття. Він лежав, дослухаючись до їхнього лементу й гарчання.

Через деякий час він із зусиллям рушив до бару. Він ледь влучав у склянку, проливаючи віскі на килим. Від щойно випитого його вирвало. Здригаючись, він став, спершись на бар: його ноги та губи тремтіли, а горло судомило.

Потроху тепло від напою розійшлося тілом. Його дихання уповільнилось і вирівнялось.