Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

То було жахливо. Вдень та вночі ховатись по окопах, копати траншеї та відбивати атаки. Це ще можна було стерпіти, а от від голоду порятунку не було. Французький командир розробив тактику, згідно з якою до артилерії не допускались маркитантки, бо ж вино, пиво та горілка затуманюють здоровий глузд. А коли я посилав сапера до кантіни за глечиком міцного пива, той завжди повертався з порожніми руками, мовляв, загубив талер по дорозі. Ну, звісно ж, адже поки він доходив до кантіни, мій талер повертався до мене в кишеню. Добре навчений.

Тож я голодував та вмирав від спраги.

А от офіцерам було добре. В їхніх шатрах завжди всього вистачало.

В армії були всі види військ, і біля кожного офіцера красувалась одна панночка. Їх число утворювало цілий загін. І скажу вам, що одна така «табірна дама» дорівнювала сотні солдат, в тому сенсі, що проїдала та пропивала рівно стільки ж.

Офіцери давали солдатам півпорції житнього хліба, а дами отримували подвійну порцію марципана.

У мого капітана теж була така панянка: не дочка, не сестра і не дружина. У довгій шовковій сукні, в береті з великим пером, вона скакала поруч з капітаном, коли той відвідував наш батальйон. Нічогенька була дівка.

Якось головнокомандуючий армії переглянув офіцерське господарство і видав наказ про те, що як у таборі перебувають жінки, чиї чоловіки не служать в армії — то такі жінки мають двадцять чотири години, аби забратись звідти.

Того дня капітан навідав наш батальйон, наче мав якісь справи і зіштовхнувся зі мною.

— Знаєш, хлопче, мені здається, ти здатний на щось більше, ніж шкребти залізо і спати на голій землі.

— І жувати черствий хліб! — доповнив я.

— Я маю намір взяти тебе своїм ад'ютантом.

— А я нічого не маю проти.

— Але мені потрібна послуга.

— Я відчуваю, що можу надати будь-яку послугу.

— Займешся кухнею, будеш готувати дорогі смачні страви і запрошувати мене на обід і вечерю. Я за все платитиму.

— Не таке вже й погане заняття.

— Звичайно, для того, щоб прийняти кавалера мого рангу, необхідна присутність в будинку гідної і красивої дами.

— Але де мені таку взяти?

— Не турбуйся. Оженись на тій жінці, що мене супроводжує, і яку я давно поважаю.

Отут я замислився.