Розділ «Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!) »

Полежав трохи, розмірковуючи над останнім поворотом подій. Підвівся. Схопив ланцюг і смикнув з усієї сили. Стіл не ворухнувся. Відійшов на повну довжину ланцюга, щоб подивитись, куди його пускають. В дозволене коло входили унітаз і матрац. Більше нікуди дістатися він не міг.

Глава дев’яносто четверта

евдовзі Жульк повернувся. Він був не один. Не схоже, щоб у нього збиралися прибирати, але жінка, що прийшла з Жульком, була вбрана в чорну поліестрову сукню, білу хустку і білий фартух, що вже посірів від прання. Свої найкращі часи сукня вже пережила. Шви на ній потерлися. Сама жінка була товстою, хворобливою на вигляд, з набряклими литками і широкою пласкою спиною. Під очима у неї були мішки. Тильний бік долонь злущувався від миття посуду. Вона несла тацю з їжею. Схоже, тут їй не подобалося. Пфефферкорн майже бачив хмару над її головою. Вона відімкнула двері камери, підійшла до столу, поставила тацю і повернулася іти.

Жульк клацнув язиком. Вона зупинилася і повернулася до Пфефферкорна.

Пфефферкорн навіть уявити не міг, скільки злоби можна вкласти в звичайний реверанс.

Вона вийшла з камери. Жульк щось їй грубо сказав, і вона попленталася геть. За мить двері відчинилися і зачинилися.

Жульк жестом запросив до їжі.

— Сер, будь ласка.

Пфефферкорн глянув на тацю. Частування підтверджувало, що він дійсно повернувся до Західної Злабії. На таці стояли порізані й засмажені коренеплоди, кухоль коричневого чаю і грудочка масла з козячого молока, від запаху якого хотілося блювати.

— Я пас,— сказав він.

— Сер, це неприпустимо. Їжа втілює працю, а праця — це воля Партії, а від волі Партії не можна відмовитись.

— Я не голодний.

— Сер, це неправильно. Стаття одинадцята принципів славетної революції зазначає, що все існує для того, для чого воно потрібне. Сер, я як фізична особа уже пообідав. Таким чином, мені як фізичній особі ця їжа вже не потрібна. Отже, сер, вона потрібна вам. Якщо ж ні, тоді б вона існувала і не була потрібною, а це вже аж ніяк не може бути правдою згідно з вищезгаданим принципом. Тому ця їжа або є ілюзією, або ж вона потрібна вам. Але вона не ілюзія. Сер, ось вона перед вами. Отже, вона потрібна вам. Що і потрібно було довести.

У голові у Пфефферкорна крутилася фраза «мошонковий електрошок». Він сів на дерев’яний стілець. Узяв шматочок коренеплоду. Намазав на нього масло і запхав до рота. Огидний смак. Він проковтнув якомога швидше і запив чаєм. Відкинувся на спинку з думкою, чим би запити чай. У грудях пекло. Забагато такої їжі для одного разу. Він майже відчував, як ця маса заповнює його нутрощі. Виникло передчуття, що скоро йому доведеться з’їсти цю ж саму порцію ще раз.

— Сер, Партія вітає вас.

Двері відчинилися і зачинилися. З’явилася жінка. Тепер вона штовхала перед собою візок, повний книжок і паперу. Жульк притримав перед нею двері камери, і вона вкотила візок усередину. Поставила біля столу і почала розвантажувати.

— Сер, ви знайдете тут натхнення.

Пфефферкорн глянув на книги. Багато з них уже розпадалися на сторінки. Усі були старі й запліснявілі. Їх було багато, і коли жінка закінчила їх викладати, вона спітніла. Взялася за пустий візок, уклонилася Пфефферкорнові і вийшла з камери.

— Сер, Партія бажає забезпечити вас усім потрібним у межах розумного. Будь ласка, висловіть свої потреби, і їх розглянуть.

Запала тиша.