Розділ «Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!) »

— У мене його немає,— сказав чи, скоріше, втрутився в промову Пфефферкорн, вставивши своє слово.

— Сер?

— У мене його немає. «Інструмента». Не знаю, де він. Був у моїй валізі, але я загубив її, коли мене викрали.

— Сер, вас дезінформували.

— У мене його немає. Можете мене вбити і покінчити з усім.

— Сер, ви помиляєтесь. Немає ніякого «Інструмента».

— Хоча б відпустіть Карлотту. Вона вам більше не потрібна.

— Сер, ви не слухали.— Жульк почав схвильовано ходити за ґратами.— Ваш уряд увів вас в оману. Не дивно, бо капіталістична система від природи зіпсована. Ненажерливий, войовничий, огидний монстр жадібного імперіалізму, пересичений матеріалізмом і культом споживання. До умов угоди, сер, не входять переговори. Умови угоди, сер, стосуються вас.

— Мене?

— Так, сер.— Жульк сунув руку в кишеню пальта і дістав маленьку книжечку в твердій палітурці. Простягнув її Пфефферкорну, щоб той подивився, бережно, немов квіти коханій жінці.

Книжку вкривала захисна пластикова плівка. Обкладинка була блакитною з жовтими літерами і намальованим деревом. Його власний примірник, що зберігався на полиці над комином у його квартирі, був у значно гіршому стані, і Пфефферкорн не одразу зрозумів, що річ у руках Жулька — це перше видання його єдиного роману «Тінь Колоса» в ідеальному стані.

Прем’єр-міністр сором’язливо посміхнувся. Вклонився.

— Я як фізична особа,— сказав він,— ваш палкий прихильник.

Глава дев’яносто друга

  дитинстві я мріяв стати письменником. Батько не схвалював. «Це справа не для чоловіків»,— казав він. Він полюбляв лупцювати мене граблями, а іноді й палкою. Коли він був у поганому гуморі, він хапав мою молодшу сестричку і бив мене нею. Називав це «економити час». Я часто молився, щоб він помер. Але коли це сталося, я був убитий горем. Хто зрозуміє любов?

Подумки він був дуже далеко. Пфефферкорн помітив, що він перестав казати: «Я як фізична особа».

— На жаль, письменником я не став. Я став ученим. Присвятив себе служінню Партії. Література була не потрібна, потрібна була ядерна сила. Але найбільшою насолодою для мене й досі залишається читання. Коли я був студентом у Москві, я натрапив на вашу книгу. Сер, вона мене зачарувала. Захопила і довела до нестями. Ця історія молодого чоловіка, чий батько висміює його спроби знайти сенс мистецтва,— моя історія. Я жадібно чекав на продовження. Писав листи. Мене повідомили, що наступної книги немає. Сер, мені було дуже боляче. Іще довго після повернення додому я засмучувався. Засмучувався більше, ніж тоді, коли втратив першу дружину, яка, на жаль, виявилася невірною Партії, і її потрібно було прибрати. Сер, я більше не писав листів. Мій авторитет у Партії зростав, тож я замовив розслідування за кордоном. Сер, я був дуже розчарований, коли дізнався про ваші труднощі. Лише за це можна засудити капіталістичну систему. Письменника з вашим неординарним талантом потрібно шанувати і вихваляти. А він замість цього марніє в невідомості. Сер, скажіть мені, хіба це справедливо? Відповідь — ні.

І тоді, сер, я вирішив виправити несправедливість.

Я терпляче працював, і Партія наказала мені піднятися до моєї теперішньої посади, що дозволило мені виконати своє рішення, прийняте стільки років тому. Сер, мушу сказати, що я прийшов вас урятувати. Не дякуйте мені. Сер, ви самі визнаєте невід’ємну підлість капіталістичної системи, такої низької, що вона проміняла найбільший живий художній скарб на частковий доступ за сприятливих умов до нашого родовища природного газу. Не дивуйтеся, що ваш уряд вас зрадив. Капіталістична система не здатна розпізнавати справжні цінності.

Злабійський народ не такий, сер.