Розділ «Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!) »

— Кохай мене знову,— попросила вона.

Він повернув голову на подушці. Очі у неї були сповнені болем. Він поцілував їх. А тоді заплющив свої і зробив те, що мав зробити.

Глава сто одинадцята

они стояли на палубі і дивилися, як ранішнє сонце золотить Медину, слухали, як голос муедзина поглинає вода, що хлюпає навколо човнів у гавані. Пфефферкорн спирався на поручень, щоб не навантажувати зламану ногу. Карлотта обіймала його за талію.

— Сумуватиму за тобою більше, ніж ти гадаєш,— сказала вона.

— Знаю,— зітхнув він.

Вона пішла до сходнів.

— Карлотто.

Вона обернулась.

— Прочитай, коли матимеш вільний час,— сказав він.

Вона сунула листа в кишеню пальта, поцілувала його в щічку і пішла.

Пфефферкорн стежив за її стрункою постаттю, доки вона йшла вздовж берега. Карлотта прямувала до американського посольства. Там вона зв’яжеться з місцевим агентом. Звітує, що Західна Злабія звільнила її після того, як у Східній Злабії стратили Пфефферкорна. Він зникне ще до того, як комусь спаде на думку його пошукати.

Яромир допоміг йому повернутися до лазарета. Він підіткнув Пфефферкорнову ковдру і передав йому склянку теплуватої «трійнички».

— За ваше здоров’я,— проголосив Яромир. Пфефферкорн проковтнув напій. Усередині все пекло.