Розділ «Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!) »

— Я його бачив. Саме запалював одну, коли я підійшов до готелю.— Він сплюнув кров і витер рот тильним боком долоні.— Потрібно знайти інший вихід.

Вона покосилася на тіло Сейворі.

— А він?

Пфефферкорн опустився на коліна і спробував знайти пульс на зап’ястку і шиї. Поглянув на Карлотту і похитав головою.

— Не картай себе,— сказала Карлотта.— Йому було років зо сто.

Пфефферкорн не відповів. Здавалося, що він має відчувати провину, як тоді, коли стояв у хатинці Драгомира Жулька і дивився на воскове «тіло» прем’єр-міністра. Здавалося, що він має відчувати огиду: на відміну від Жулька, Сейворі був мертвий, і помер він від руки Пфефферкорна, без жодних посередників. Здавалося, він має відчувати страх. Будь-якої миті до номера міг повернутися солдат, до того ж, лишалося годин сім-вісім, доки на них не почнуть полювати. Але нічого з цього він не відчував. Не було і задоволення, відчуття переваги, гніву. Він нічого не відчував. Зовсім нічого. Він перетворився, безповоротно і без фанфар, на жорсткого чоловіка, готового до жорсткої правди.

— Шафа! — сказав він.

Вони затягли тіло до шафи і накрили його запасною ковдрою.

— Згодиться,— сказав він. Рот знову наповнився кров’ю. Він сплюнув.

— Артуре.

Він обернувся.

— Ти прийшов по мене,— сказала вона.

Він узяв її за руку:

— Ходімо.

Глава сто сьома

лужбовий ліфт висадив їх у кухні. Вони подолали темний лабіринт обробних столів і пройшли крізь пластикові завіси. За ними розташувалася холодильна камера, повна козячого молока і готових до випічки пирогів на деках. Пахло сміттям і хлоркою. Перші двері, що вели назовні, були замкнені. Він ударив їх ногою. Не піддалися.

— Що тепер? — запитала Карлотта.

Не встиг він відповісти, як вони почули шум. Обернулися і побачили довгу тінь, що кралася за ними по кухонним кахлям. Тінь належала високій людині, яка загрозливо посміхалася і велетенським кухонним ножем виписувала в повітрі вісімки.

— Голодний? — запитала Єлена.

— Анітрохи,— відповів Пфефферкорн.