Розділ «Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!) »

— Я тридцять років працювала з цими людьми. Я знаю, як вони мислять. Їм не подобаються невирішені проблеми.

— Я не невирішена проблема.

— Саме так вони тебе і сприймають.

Він нічого не відповів.

— Ти забагато знаєш. Не кажучи вже про те, що коли Жульк казав правду, він тепер мусить відмовитись від обіцянок щодо газу. Це відкидає наших у самий початок. Вони збожеволіють від злості. Потрібно знайти винуватого, і з тебе вийде ідеальний козел відпущення.

Вони помовчали.

— Наших? — запитав він.

Тиша.

— Вибач, Артуре.

Він промовчав.

— Їдь кудись далеко,— сказала вона.— Розпочни все з початку.

— Я не хочу починати з початку.

Тиша.

— Вибач, Артуре.

Він мовчав. На серці стало важко.

— Вибач,— сказала вона втретє.

Вони помовчали.

— Що б ти не робила,— сказав він,— будь ласка, не кажи, що я метелик, який прилетів на вогник.

— Гаразд, не скажу.

Вони мовчки лежали і слухали, як океан б’ється в борт корабля.