Розділ «Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!) »

Пфефферкорна так вразив звук його голосу, що він нічого не відповів.

— Не розумію,— продовжила вона.— Чому князь Василь викидає протиотруту?

— Ну,— сказав він.— Ну... тобто... ну...— Він замовк. Вона дивилася на нього, не відводячи очей, чекаючи на відповідь.— Ну, послухайте. Послухайте. Подумайте. Цар позбавив його спадку. Має ж він відчувати якусь образу? — Знову замовк.— Велику образу.

— І тому дозволяє батькові померти?

— Мова йде про ціле царство. Це важливо.

Вона похитала головою.

— Безглуздя.

— Вам не здається, що ви все буквально сприймаєте?

— Як це?

— Тобто, необов’язково ж, що він дозволить батькові померти.

Вона знову взяла аркуші.

— Кров життя гаряче бризнула з його ніздрів, як сяючий червоний фонтан,— прочитала вона.— Піднімаючи його царський дух до небес, ледь захмарених обіцянкою дощу.

Вона підвела на нього очі.

— Ви не зрозуміли головного,— сказав він.

— Хіба?

— Абсолютно.

— Гаразд, і в чому ж головне?

— Справа не в тому, лишається цар жити чи помирає. Тобто, це важливо, з точки зору сюжету, але насамперед... я міг би змінити це за п’ять секунд... і все одно... тематично вирішальним є те, що конфлікт переживає князь.

— З приводу чого?

— Багато чого,— сказав Пфефферкорн.— Емоції у нього змішалися.