Розділ «Два: Комерція »

— Якщо ти знала, що я в місті, чому не прийшла на зустріч? — запитав Пфефферкорн.

— Не хотіла тебе засмучувати.

— Це ж мої слова,— зауважив він.

— Ну, гадала, ти на мене розсердився.

— Ні.

— Логічно було припустити з нашої останньої розмови.

— Чому так виходить,— поцікавився він,— що коли я помиляюся щодо тебе, я не правий, але коли ти припускаєшся тієї ж помилки щодо мене, це логічно?

— Тому,— відповіла вона.

— Гаразд,— сказав він.

Глава тридцята

ін переніс дату відльоту, і вони провели щасливі десять днів разом: їли, сміялися, кохалися. У стрімкості їхнього роману було щось освіжаюче, приємна відсутність преамбули, і вони просто насолоджувалися товариством одне одного. Ім’я Білла згадували дуже рідко, але коли воно спливало, то вимовлялося з якоюсь абстрактною ніжністю, немов він був їхнім спільним другом. Трикутник перетворився на лінію, і ця лінія простяглася від серця Пфефферкорна прямо до серця Карлотти.

Вона сама відвезла його до аеропорту.

— Давай не чекати ще рік, будь ласка,— сказала вона.

— Я і не планую.

— Я можу приїхати до тебе.

— У цьому немає потреби,— відповів він.

І потреби не було, бо тепер він міг дозволити собі літати через усю країну раз на кілька тижнів. Скоро його вже почали впізнавати в літаках — така собі винагорода за роки ощадливості,— познайомився зі стюардесами, які працювали на цьому маршруті, і вони підкидали йому безкоштовні закуски і пересаджували в бізнес-клас, якщо літак був порожній.

Коли він виходив з аеропорту, на нього вже чекав «Бентлі» із Джеймсоном за кермом і пляшка холодної зельтерської на задньому сидінні.

Лос-Анджелес захоплював його. Як і будь-яке місто, він був набагато приємнішим, коли в тебе є гроші. Карлотта водила його в дорогі ресторани. Вони ходили по бутиках. Завітали до клубу, членами якого були де Валле. Вони робили таке, чого б він ніколи не наважився раніше, бо соромився, якби за нього платила Карлотта. У багатьох випадках вона і зараз платила — їй якось удавалося легко розрахуватися, доки він не бачив,— але його це менше хвилювало, бо він знав: якщо вона забуде кредитку, він зможе дістати свою і врятувати ситуацію. Пфефферкорн чув вислів, що гроші — це свобода, і це таки виявилося правдою: мати гроші означало можливість ходити в такі місця, які раніше були для нього закриті, й купувати те, чого раніше він не міг собі дозволити. Проте слова, що гроші є свободою, мали іще одне, менш очевидне, значення. Гроші підвищували самооцінку, звільняли його від відчуття неадекватності. Часом йому було соромно, що він оцінював себе за такою грубою шкалою. Але це відчуття дуже швидко минало, і він знову починав отримувати від життя задоволення.

Глава тридцять перша