Розділ ІІІ НАД ТОРМАНСОМ

Поступово вникаючи в чуже життя, земляни виявили дивну особливість передач всепланетних новин. Їхня програма так відрізнялась від змісту загальної програми передач Землі, що заслуговувала окремого вивчення.

Мізерна увага приділялася досягненням науки, показу мистецтва, історичних знахідок і відкриттів, що переважали в земних передачах, не кажучи вже про повністю відсутні на Тормансі новини Великого Кільця. Всепланетно не обговорював лися ніякі переміни в суспільному устрої, удосконалення чи проекти великих будов, організації великих досліджень. Ніхто не порушував ніяких питань, ставлячи їх, як на Землі, перед Радами чи персонально перед кимось із кращих умів людства.

Надто мало місця надавалося демонстрації й обговоренню нових проблемних вистав театру, які намагалися зреагувати на повороти і зміни, що виникали в суспільній свідомості. Безліч кінофільмів про криваве минуле, підкорення (а насправді, знищення) природи і масові спортивні ігри забирали найбільше часу. Люди Землі дивувалися, як могли спортивні змагання збирати таку велику кількість глядачів, котрі не брали в них участі, зате невідь чому неймовірно збуджувались від споглядання боротьби спортсменів. Тільки згодом земляни збагнули суть справи. У спортивних змаганнях виступали ретельно відібрані люди, які присвятили весь свій час наполегливому й тупому тренуванню в своїй спортивній спеціальності. Решті не було місця в змаганнях. Тормансіани, слабкі фізично й духовно, мов маленькі діти, обожнювали своїх видатних спортсменів. Це виглядало смішно й навіть бридко. Мало чим відрізнялося становище артистів. З-поміж мільйонів людей відбирались одиниці, їм надавалися кращі умови життя, право участі в будь-яких виставах, фільмах і концертах. Їхні імена слугували принадою для сили-силенної глядачів, що змагалися за місця в театрах, а самі ці артисти, котрі називалися “зірками”, обожнювались так само по-наївному, як і спортсмени. Становище, досягнуте “зіркою”, позбавляло її чи його будь-якої іншої діяльності. Виступати в ролі артиста будь-якій людині, котра зуміла самотужки досягти висот мистецтва, як на Землі, тут, очевидно, не вдавалося. Загалом відбиток вузького професіоналізму лежав на всьому житті Торманса, збіднюючи почуття людей і звужуючи їхній кругозір. Можливо, так лише здавалося зорелітникам внаслідок відбору подій і матеріалів інформації. Тільки прямий контакт з народом планети міг розв’язати це питання.

У телепередачах та радіоінформації дуже багато уваги приділялося невеликій групі людей, їхнім висловлюванням і поїздкам, нарадам і рішенням. Найчастіше згадувалось ім’я Чойо Чагаса, міркування якого на різні теми суспільного життя, насамперед економіки, викликали надмірне захоплення і возвеличувались як вища державна мудрість. Можливо, далекі від справжньої прозорливості генія, що охоплював усю глибину й широчінь проблеми, висловлювання Чойо Чагаса в чомусь були важливими для мешканців Торманса? Як могли судити про те прибульці, котрі літали на висоті шести тисяч кілометрів?..

Фай Родіс і Гріф Ріфт нагадували про це запальним і різким у судженнях молодим товаришам.

Дивна річ, але, незважаючи на постійні повідомлення про виступи й поїздки Чойо Чагаса і ще трьох чоловік, його найближчих помічників, які складали Раду Чотирьох — верховний ор-ган планети Ян-Ях, — нікому із зорелітників ще не вдавалося їх побачити. Найчастіше згадувані, ці люди ніби були присутні всюди й ніде. Лише єдиний раз у передачі з міста Центру Мудрості юрба, що заповнила вулиці й площі, захопленим ревінням вітала п’ятірку машин, які важко, наче панцерники давніх часів Землі, проповзали в стовпищі людей. Крізь темні шиби нічого не проглядалось, але тормансіани, охоплені масовим психозом, кричали й жестикулювали, мов на своїх спортивних змаганнях.

Земляни зрозуміли, що ці четверо на чолі з Чойо Чагасом і є справжніми володарями всіх і всього. Як заведено у древніх народів, у жителів Торманса переважали одноманітні імена, і тому їм доводилося мати по троє імен. Іноді траплялися люди з двома іменами. Очевидно, двоіменні складали вищі класи суспільства планети. Тормансіанські імена звучали почасти подібно до земних, але у важчому для землян дисонансі складів. Чойо Чагас, Гентло Ші, Кандо Лелуф і Зетрино Умрог — так звали четвірку верховних правителів. Дозволялося скорочувати імена всіх, окрім Чойо Чагаса. Ген Ші, Ка Луф, Зет Уг повторювалися з настирливою одноманітністю в незмінному порядку після імені Чойо Чагаса, яке ввучало магічним закляттям диких предків.

Олла Дез жартома оголосила, що всі земляни з їхньою системою подвійних, безконечно різноманітних імен повинні належати на Тормансі до верховного класу.

— І ти хотіла б, не посоромилася б? — запитала Чеді Даан.

— Я б мала змогу побачити справжніх володарів життя і смерті будь-якої людини. Ще в школі другого циклу я захопилась історичними фантазіями. Над усе мене цікавили книжки про могутніх королів, завойовників, про піратів І тиранів. Ними сповнені всі казки Землі, хоч би якій стародавній країні вони належали.

— Це несерйозно, Олло, — сказала Чеді, — найбільші страждання людству завдали саме ці люди, майже завжди неосвічені й жорстокі. Одне тісно пов’язане з іншим. У погано побудованому суспільстві людина або повинна розвивати в собі міцну, безстрашну психіку, яка служить самозахистом, або, що буває значно частіше, сподіватися лише на зовнішню опору — бога. Якщо нема бога, то виникає віра в надлюдей, з тією ж потребою схиляння перед сонцеподібними вождями, всемогутніми володарями. Ті, хто грав цю роль, як правило, темні політикани, могли дати людству лише фашизм і нічого більше.

— Серед них були і мудреці, і герої, — не збентежилась Олла Дез. — Мені хотілося б зустрітися з такими людьми. — Вона закинула за голову руки і зіперлась спиною на виступ дивана, мрійливо мружачи очі.

Фай Родіс пильно глянула на інженера зв’язку.

— Чеді має рацію в одному аспекті, — сказала вона. — В діях усіх володарів, окрім обумовленості, була ще відсутність розуміння віддалених наслідків. Це породжувало безвідповідальність, яка призводила до трагічного результату. І я розумію Оллу Дез…

— Як? — запитали разом Чеді, Вір і Тівіса.

— Будь-який землянин такий обережний у своїх вчинках, що програє у порівнянні з володарями нашої древності. У нього немає зовнішніх ознак могутності, хоча насправді у нього більше схожості з велетенським слоном, що сторожко ступає, аніж з наляканим оленем, який летить напролом.

— Володар — і наляканий? — розсміялась Олла. — Одне суперечить іншому.

— А отже, і складає діалектичну єдність, — підсумувала Фай Родіс.

Подібні дискусії повторювалися безліч разів, але несподівано спокійному вивченню планети настав кінець.

Нічний черговий по радіопередачах — ним був саме Ген Атал — підняв по тривозі Родіс, Гріфа й Чеді. Всі четверо зібралися біля темного екрана, прорізаного лише яскравою індикаторною лінією з її сплесками осциляції. Перекладна машина була вимкнута, оскільки слова, що звучали в обертонній вирві, зоре-літники тепер розуміли.