Розділ ІІІ НАД ТОРМАНСОМ

Екіпаж “Темного Полум’я”, за винятком чергових, вмощувався перед величезним стереоекраном, годинами спостерігаючи чуже життя. Люди Торманса були такі схожі на землян, що більше ні в кого не лишалося сумніву в слушності здогаду істориків про долю трьох зорельотів ЕСВ. Дивне відчуття охоплювало землян. Ніби вони дивилися на свої ж масові вистави, що розігрувалися на. історичні теми. Вони бачили гігантські міста, подекуди розкидані по планеті, наче вирви, які всмоктали в себе основну масу населення. У цих містах люди Торманса жили в тісноті багатоповерхових кам’яниць, під якими в лабіринтах підземель велася повсякденна технічна робота. Кожне місто, оточене поясом убогих гаїв, розтинало їх широкими дорогами, наче щупальцями, що простяглися в розлогі поля, засаджені якимись рослинами, схожими на соєві боби і картоплю Землі, які культивувались у величезній кількості. Найбільші міста лежали поблизу берегів екваторіального океану, на тих ділянках дельт річок, де кам’янистий ґрунт давав опору великим будівлям. Удалині від річок і оброблених полів розкинулися безмежні площі сухих степів з рідкою трав’яною рослинністю і нескінченно одноманітними заростями чагарників.

У поясах обробленої землі вражала відсутність постійних поселень. Якісь похмурі споруди, довгі й низькі, стомлювали око повторенням одноманітності повсюдно — і в головній, і в хвостовій півкулях, обіч великих міст і менших концентрацій населення. Важкі машини рухалися в куряві, обробляючи ґрунт або збираючи врожай, не менш важкі повози з гуркотом неслися по гладеньких і широких дорогах.

Земні спостерігачі не могли зрозуміти, чому так шумлять ці величезні машини, поки не збагнули, що жахливий гуркіт виникає просто через недосконалу конструкцію двигунів, недбале припасування частин.

Година за годиною, не сміючи порушувати мовчанку, щоб не завадити товаришам, мешканці Землі дивилися на життя чужої планети, приголомшені масою перших вражень. Час від часу ті чи інші члени екіпажу “Темного Полум’я” підводились і йшли до тієї частини круглої зали за легкою перегородкою, куди на довгий стіл підвели подачу харчів. Там, обмінюючись враженнями, вони їли і знову поверталися до екранів, боячись пропустити хоча б годину з часу телепередач Торманса. Власне, не Торманса, а планети Ян-Ях, як вона називалась тормансіанською мовою. Одначе назва “Торманс” так міцно увійшла в свідомість членів експедиції за всі ті місяці, коли вона була головним орієнтиром їхніх роздумів, що земляни продовжували нею користуватися.

Впізнали й головне місто планети, чия назва в перекладі мовою Землі означала “Центр Мудрості”.

— І насамперед підтвердився здогад Фай Родіс, що писемність Торманса являла собою систему складних знаків — ідеограм, на оволодіння якими навіть гострим умам землян знадобилося б багато часу. На щастя, існував спрощений набір письмових знаків, якими послуговувались у повсякденному житті та в полегшеній мові видань друкованих новин. Нові таблиці прикрасили стіни залу на “Темному Полум’ї”. Прикрасили, тому що написання знаків відповідало естетичному чуттю екіпажу зоре-льота. Їхні складні переплетіння здавалися вишуканими абстрактними малюнками. Тексти писались або чорним на яскраво-жовтому папері, або ж насиченою темно-зеленою фарбою на блідо-голубому тлі.

— Як гарно в порівнянні з убогою простотою нашого лінійного алфавіту! — захоплювалась Олла Дез. — Можливо, по поверненні варто подати алфавіт Торманса в РЗУ — Раду Загальних Удосконалень?

— Не думаю, — заперечила Фай Родіс, — алфавітами цього виду вже користувалися на Землі багато віків. Консерватори всіх часів і народів доводили їх перевагу перед чисто фонетичними, схожими на ті, які започаткували наше лінійне письмо. Вони довели, що знаки, які становлять систему ідеограм, читаються в єдиному розумінні різномовними народами…

— І літери стають не лише абстрактними знаками, а й символами з конкретним змістом, — підхопила Олла Дез. — Ось чому їх така велика кількість!

— І надто мало для всього обсягу людської думки, яка розширюється експоненціально, — додала Чеді Даан.

— Ви правильно зрозуміли головне протиріччя, — підтвердила Фай Родіс, — ніщо не дається даремно, і переваги ідеографічного письма стають мізерними з розвитком культури й науки. Зате в сто разів посилюється його недолік — смислова закам’янілість, яка сприяє відставанню мислення, уповільненню його розвитку. Складне красиве письмо, яке виражає тисячі відтінків думки там, де їх потрібні мільйони, стає архаїзмом, подобою піктограм людей кам’яного віку, звідки воно, безсумнівно, і виникло.

— Я давно здалася, Фай! — розсміялась Олла Дез. — В РЗУ мене б оголосили прибічницею печерного мислення. Дякую за рятунок від ганьби.

— Навряд чи РЗУ розправилася б з вами так нещадно, — в тон їй відповіла Фай Родіс— У цій Раді більшість чоловіків, і до того ж скептиків. Поєднання нестійке перед персонами нашої статі, особливо з вашими даними.

— Ви жартуєте, — серйозно сказала Чеді, — а мені видається трагічним таке тривале співіснування ідеограм на Тормансі. Це неминуча відсталість мислення…

— Точніше, уповільненість прогресу й архаїка форм, — поправила її Родіс, — відсталість припускає порівняння. З ким? Якщо з нами, то на якому історичному рівні? Наш сучасний набагато вищий. Скільки віків хорошого, мудрого і дружнього життя, жадібного пізнання світу, щастя збагачення красою і радістю лишилося позаду. Хто з нас відмовився б жити в ті часи?

— Я, — відгукнувся Вір Норін. — Вони, наші предки, знали так мало. Я не міг би…

— І я теж, — погодилася Фай Родіс, — але безмежний океан пізнання так само розстеляється перед нами, як і перед ними. Емоціональної різниці нема. А власна гідність, мрії і любов, дружба і розуміння — все, що вирощує й виховує нас? У цьому ми однакові. Навіщо ж відмовляти Тормансу в схожому щаблі? Тільки через відсталу писемність? Тим більше головний доказ тормансіанства, очевидно, відпадає. Наші демограми не підтверджують колосальної чисельності населення, підрахованого цефеянами. Розбіжність на цілий порядок!

— Неймовірно! — похитав головою Гріф Ріфт. — В усьому іншому цефеяни показали себе непоганими планетографами. Помилка це чи…

— Різке падіння чисельності, — докінчила Фай Родіс. — Можливо. Але тоді це катастрофа, а ми не помітили нічого особливого.

— Не обов’язково катастрофа, — заперечила Тівіса Хенако.