Розділ ІІІ НАД ТОРМАНСОМ

Ніби за сигналом, люди розійшлися по своїх місцях за столами. Око телекамери зупинилося на лабораторії з апаратурою та стіною сітчастих кліток, в яких ворушилося щось живе. Тут стояли літні люди в жовтих халатах, і розмова теж ішла про зореліт землян.

“Незвичайне, нарешті, сталося, — сказала жінка з кумедними кісками, які й на Землі годилися б для дівчинки. — Тисячоліття ми заперечували розумне життя з високою культурою довкруж нас, або вважали його величезною рідкістю. У вік Мудрої Відмови прилітав один зореліт, а тепер з’явився другий, та ще з нашими кревними родичами. Як же можна його не прийняти!

— Цс-с! — цілком по-земному дав знак мовчання старий, зігнутий віком тормансіанин. — Там, — він підняв палець угору, — ще нічого не сказали”.

І знову за мовчазною командою люди розійшлися. Камера перейшла на високу залу з великими стовпоподібними машинами, трубами й котлами. І раптом усе погасло. Синє вічко приймача потемніло, зеленувате світіння осяяло віко фільтратора, і почулася вересклива тормансіанська мова. Земляни, які затримались у їдальні, поспішили приєднатися до спостерігачів.

“Прибульцям чужої планети. Прибульцям чужої планети. Рада Чотирьох викликає вас для переговорів. Вступайте у двосторонній відеозв’язок по особливому каналу. Технік пояснить спосіб вмикання!”

Темний стереоекран спалахнув знову. У тісній камері, схожій на звичайну автоматичну установку ТВФ, сидів немолодий тормансіанин у блакитному. Він почав говорити в маленький рупор перед собою, намагаючись пояснити землянам параметри особливої лінії. Олла Дез миттю під’єднала вже настроєний ТВФ “Темного Полум’я”. Тормансіанин відкинувся назад і завмер від подиву, побачивши на своєму екрані людей зорельота.

— Зореліт “Темне Полум’я” до переговорів готовий, — з ледь помітною ноткою торжества сказала Олла Дез, трохи спотикаючись на тормансіанській вимові.

Технік у блакитному нарешті оговтався від несподіванки і приглушено промовив щось нерозбірливе в кубик на гнучкій ніжці, вислухав відповідь і підняв зблідле обличчя.

— Приготуйтесь. Виберіть серед вас того, хто вміє добре говорити мовою Ян-Ях і знає слова поваги. Перемикаю вас на Оселю Ради Чотирьох!

На екрані з’явилася велика кімната, вся задрапірувана вертикальними складками важкої матерії насиченого малахітово-зеленого кольору. На передньому плані стояв круглий стіл із масивними, оздобленими різьбленням ніжками у формі пазуристих лап. На столі самотньо лежала блідо-голуба куля. Чотири крісла з тієї ж зеленої тканини стояли на яскравому сонячно-жовтому килимі. На задній стіні виднілась астрономічна карта, яка тьмяно світилася над чорною шафою з дверцятами, оздобленими строкатими й витонченими малюнками. На шафі стояла висока лампа з блідо-голубим абажуром, облямованим зеленою смугою, яка кидала світло на чотирьох людей, що з пихатістю розвалилися в кріслах. Троє ховалися в затінку, попереду сидів худорлявий і високий чоловік у білій накидці, з непокритою головою і сіро-чорним волоссям, що стирчало йоржиком. Жорсткий рот не гармоніював із притупленим коротким носом, а уважні вузенькі очі — з високо піднятими, мов у зусиллі щось збагнути, бровами. Проте Олла Дез могла бути вдоволена. Чойо Чагас справляв враження володаря і, безсумнівно, був ним.

Фай Родіс, як завжди в своїй червоно-оранжевій сукні, ступила на коло головного фокуса. Чойо Чагас випростався і довго розглядав жінку Землі.

— Я вітаю вас, хоч ви явилися без дозволу! — нарешті сказав він.

“Для того, щоб запитати дозволу на “запрошення” і одержати відповідь, знадобилося б кілька тисяч років!” — подумала Родіс, і губи її затремтіли в ледве помітній усмішці, що викликала у володаря таку ж швидку реакцію — брови його трохи зсунулися.

— Нехай той, хто у вас володарює і кому доручено представляти правителів вашої планети, пояснить мету прибуття, — провадив він.

Фай Родіс коротко й чітко розповіла про експедицію, про джерела відомостей про планету Ян-Ях й історію зникнення трьох зорельотів Землі на самому початку ЕСВ. Чойо Чагас незворушно слухав, відкинувшись назад і поклавши на м’яку підставку ноги, обтягнуті білими гетрами. І чим пихатішою ставала його поза, тим ясніше прозирала розгубленість, яка народжувалася в душі голови Ради Чотирьох.

— Я не зрозумів, від чийого імені ви говорите, прибульці. Всі ви занадто молоді! — сказав Чойо Чагас, ледве Родіс закінчила своє повідомлення з проханням прийняти “Темне Полум’я”.

— Ми люди Землі й говоримо від імені нашої планети, — відповіла Фай Родіс.

— Я бачу, що ви люди Землі, але хто велів вам говорити так, а не інакше?

— Ми не можемо говорити інакше, — заперечила Родіс, — ми тут частинка людства. Кожен з людей Землі говорив би те саме, тільки, можливо, іншими словами або ясніше.

— Людство? Що це таке?