Розділ 2

Чародійка видобула з в’юків гребінь, зняла берет і наступні кілька хвилин енергійно розчісувала волосся. Цірі зберігала мовчанку. Знала, що під час розчісування волосся Йеннефер не можна було заважати чи розпитувати. Мальовничий і начебто недбалий безлад її кручених і буйних локонів з’являвся як наслідок довготривалих старань і вимагав чимало зусиль.

Чародійка знову потягнулася до в’юків. Уп’яла у вуха діамантові сережки, а на обох зап’ястках застібнула браслети. Зняла шаль і розстібнула блузку, відкриваючи шию і чорну оксамитку, оздоблену зіркою з обсидіану.

— Ха! — не стрималася нарешті Цірі. — Я знаю, чому ти це робиш! Хочеш гарно виглядати, бо ми їдемо до міста! Я здогадалася?

— Здогадалася.

— А я?

— Що ти?

— Я теж хочу гарно виглядати! Розчешуся…

— Надягни берет, — сказала гостро Йеннефер, усе ще вдивляючись у дзеркальце, що висіло між вухами коня. — На те само місце, де він був. І сховай під нього волосся.

Цірі гнівно пирхнула, але послухала миттєво. Вже давно навчилася розрізняти барви й відтінки голосу чародійки. Знала, коли можна намагатися сперечатися, а коли ні.

Йеннефер, уклавши нарешті локони на чолі, видобула з в’юків маленьку баночку із зеленого скла.

— Цірі, — сказала лагідніше. — Ми подорожуємо таємно. І подорож наша ще не скінчилася. Тому ти маєш ховати волосся під беретом. У кожній міській брамі є ті, яким платять за докладне й пильне спостереження за подорожніми. Розумієш?

— Ні, — відповіла нахабно Цірі, натягуючи віжки чорного жеребчика чародійки. — Ти причепурилася так, що в тих спостерігачів у брамі очі повилазять! Нічого собі — таємність!

— Місто, до брам якого ми прямуємо, — посміхнулася Йеннефер, — це Горс Велен. Я не мушу камуфлюватися у Горс Велені, а зовсім, я б сказала, навпаки. Із тобою — інша справа. Тебе ніхто не повинен запам’ятати.

— Ті, які витріщатимуться на тебе, помітять і мене!

Чародійка відкоркувала баночку, з якої запахло бузком й аґрусом. Зануривши в баночку вказівний палець, втерла собі під очі трохи її вмісту.

— Сумніваюся, — сказала, все ще загадково посміхаючись, — щоб хтось звернув на тебе увагу.

Перед мостом стояв довгий ряд вершників і возів, а перед брамою товклися подорожні, очікуючи своєї черги на контроль. Цірі обурилася і забурчала, роздратована перспективою довгого чекання. Утім Йеннефер випросталася у сідлі й рушила риссю, дивлячись високо над головами подорожніх — ті ж швиденько розступалися, давали місце, кланяючись із пошаною. Стражники в довгих кольчугах також відразу помітили чародійку й проклали їй вільну дорогу, не жаліючи держаків списів, якими підганяли тих, хто противився чи був занадто повільним.

— Туди, туди, вельможна пані, — закричав один зі стражників, витріщаючись на Йеннефер і змінюючись на виду. — Сюди заїжджайте, прошу ласкаво! Розступіться! Розступіться, хами!

Поспішно викликаний командир варти виплив з кордегардії набурмосений і злий, утім, при виді Йеннефер почервонів, широко відкрив очі й рота, зігнувся у низькому поклоні.

— Смиренно вітаю у Горс Велені, ясна пані, — пробелькотів, випростуючись і витріщаючись. — Що накажете… Чи можу я чимось прислужитися вельможній? Ескорт дати? Провідника? Може викликати когось?