Розділ 5

Некрасива й худорлява, подумала графиня, наближаючись до трону. Незграбна, а до того всього ще й нетямуща. Але я зроблю з нею красунечку. Зроблю з неї королеву, Емгир, як ти й наказував.

Біле Полум’я Нільфгарду придивлявся до них з висоти свого трону. Як звичайно, очі мав трохи примружені, на губах його танцювала тінь глумливої усмішки.

Королева Цінтри спіткнулася вдруге. Імператор спер лікоть на бильце трону, торкнувся долонею щоки. Усміхнувся. Стелла Конгрев була вже досить близько, щоб упізнати ту усмішку. Омертвіла від жаху. Щось не так, подумала вона з переляком, щось не так. Полетять голови. Велике Сонце, полетять голови…

Отямилася, уклонилася, змушуючи присісти в реверансі й дівчину.

Емгир вар Емрейс не встав з трону. Але трохи схилив голову. Придворні затамували подих.

— Королево, — сказав Емгир. Дівчина зіщулилася. Імператор не дивився на неї. Дивився на зібрану в залі шляхту. — Королево, — повторив. — Я щасливий, що можу привітати тебе в своєму палаці й у моїй державі. Клянуся тобі своїм імператорським словом, що недалеко той день, коли всі належні титули повернуться до тебе разом із землями, які є твоїми за правом наслідування, що законно й беззаперечно тобі належить. Узурпатори, які хазяйнують у твоїх волостях, розпочали зі мною війну. Напали на мене, оголосивши при тому, що захищають твої права й справедливість стану. Тож нехай увесь світ довідається, що ти звернулася за допомогою до мене, а не до них. Нехай увесь світ довідається, що тут, у моїй державі, ти отримаєш почесті, що належать як сюзеренці, так і твоєму королівському йменуванню, тоді, коли серед моїх ворогів була ти лише вигнанкою. Нехай цілий світ знає, що в державі моїй ти в безпеці, тоді коли вороги мої не тільки відмовляли тобі в короні, а й зазіхали одночасно на твоє життя.

Погляд імператора Нільфгарду затримався на послах Естерада Тиссена, володаря Ковіру, й на послові Нєдаміра, короля Лігі з Генґфорсу.

— Нехай увесь світ дізнається правду, а також і королі, які, здавалося, не відали, на чиєму боці слушність і справедливість. І нехай увесь світ довідається, що ти отримаєш допомогу. Твої і мої вороги будуть переможені. У Цінтрі, у Соддені й Брюґґе, в Аттре, на островах Скелліґе й у гирлі Ярри знову запанує мир, а ти сядеш на троні на радість твоїх співвітчизників і всіх людей доброї волі.

Дівчина в блакитній сукні опустила голову ще нижче.

— А до того, як це станеться, — продовжував Емгир, — ти будеш у моєму панстві прийнята із належною пошаною, мною і всіма моїми підданими. А оскільки в твоєму королівстві все ще палає полум’я війни, на доказ поваги, вшанування і приязні Нільфгарду я надаю тобі титул принцеси Рована та Їмлака, пані замку Дарн Рована, куди ти вирушиш зараз, аби очікувати приходу спокійніших, щасливіших часів.

Стелла Конгрев опанувала себе, не дозволила, аби на обличчі її з’явився хоча б слід здивування. Він не залишить її при собі, подумала, відсилає її до Дарн Ровану, на кінець світу, туди, де сам він ніколи не буває. Скоріше за все, він не має наміру залицятися до цієї дівчини, не думає про швидке одруження. Схоже, він не хоче навіть бачити її. Тож чому він позбувся Дервалі? В чому тут справа?

Вона обсмикнулася, швидко схопила принцесу за руку. Аудієнція закінчилася. Коли вони виходили із зали, імператор на неї не дивився. Придворні вклонялися.

Коли вони вийшли, Емгир вар Емрейс закинув ногу на бильце трону.

— Келлаху, — сказав. — До мене.

Сенешаль зупинився на дистанції, указаній церемоніалом, зігнувся в уклоні.

— Ближче, — сказав Емгир. — Підійди ближче, Келлаху. Я говоритиму тихо. А те, що я скажу, призначено виключно для твоїх вух.

— Ваша Величносте…

— Що ще на сьогодні?

— Прийняття вірчих листів і надання формального exequatur послові короля Естерада з Ковіру, — швидко перерахував сенешаль. — Призначення намісників, префектів і палатинів у нових Провінціях і Палатинатах. Затвердження графського титулу й апанажу для…

— Послові ми уділимо exequatur і приймемо його на приватній аудієнції. Інші справи — на завтра.