Розділ «Вічний вогонь»

— ...краще за все, — закінчив Шапелл, — якщо зробите це одразу. Негайно. Звичайно, стосовно шановного купця Бібервельдта це «негайно» означає «негайно після вирішення податкових справ». Дякую панству за приділений мені час.

Дейнті, відвернувшись, німо ворухнув вустами. Відьмак не мав сумнівів, що отим безголосим словом було «сучий сину». Любисток опустив голову, дурнувато посміхаючись.

— Пане відьмаче, — сказав раптом Шапелл. — Якщо ваша ласка, пару слів наодинці.

Ґеральт наблизився, Шапелл простягнув руку. «Якщо він торкнеться мого ліктя, я його вдарю, — подумав відьмак. — Вдарю його, хоч би там що».

Шапелл не торкнувся ліктя Ґеральта.

— Пане відьмаче, — сказав він тихо, повертаючись до інших спиною. — Мені відомо, що деякі міста, на противагу до Новіграда, позбавлені божої опіки Вічного Вогню. Тож уявімо собі, що створіння, схоже на векслінга, бігає по одному з таких міст. Цікаво мені, за скільки б ви тоді взялися за те, щоби того векслінга впіймати живцем?

— Я не наймаюся полювати на потвор у людних місцях, — стенув плечима відьмак. — Тоді може постраждати хтось сторонній.

— Аж настільки вам є діло до долі сторонніх?

— Аж настільки. Бо це, згідно з правилами, накладає на мене відповідальність за їхню долю. І загрожує наслідками.

— Розумію. А не була б турбота про ближніх обернено пропорційною до розміру платні?

— Не була б.

— Твій тон, відьмаче, недуже мені подобається. Але хай йому, я розумію, що ти маєш тим тоном сказати. Хочеш сказати, що не бажаєш робити те... про що я міг би тебе просити, причому розмір платні значення не має. А вид оплати?

— Не розумію.

— Не думаю.

— Усе ж.

— Чисто теоретично, — сказав Шапелл тихо, спокійно, без злості чи погроз у голосі, — було б можливим, що платнею за твою послугу була б гарантія, що ти й твої приятелі виїдете живі з... з теоретичного міста. Що тоді?

— На це питання, — паскудно посміхнувся відьмак, — неможливо відповісти теоретично. Ситуацію, про яку ви мовите, шановний Шапелле, належало б випробувати на практиці. Мені цього зовсім не хочеться, але якщо буде треба... Якщо не буде іншого виходу... Я — готовий це перевірити.

— Ха, може, ти й правий, — спокійно відповів Шапелл. — Забагато теоретизуємо. Що ж до практики, то я бачу, що співпраці не буде. Може, воно й добре? У будь-якому разі, сподіваюся, що це не стане причиною для конфлікту між нами.

— І я, — сказав Ґеральт, — сподіваюся.

— Тож нехай палає у нас ця надія, Ґеральте із Рівії. Чи знаєш ти, чим є Вічний Вогонь? Незгасимий пломінь, символ виживання, шлях, указаний з пітьми, обіцянка прогресу, кращого майбутнього? Вічний Вогонь, Ґеральте, це надія. Для усіх, для усіх без винятку. Бо якщо є щось спільне... Для тебе, для мене... для інших... саме це і є надія. Пам’ятай про це. Був радий із тобою познайомитися, відьмаче.