Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

МІШЕЛЬ: Звісна річ!

ВЕРОНІК: Звісна річ?! Як це розуміти, Мішелю?

МІШЕЛЬ: Зі своїм сином вони можуть робити все, що захочуть — тут вони мають повну свободу.

ВЕРОНІК: Я так не вважаю.

МІШЕЛЬ: Не вважаєш, Веро?

ВЕРОНІК: Я не вважаю, що вони мають у цьому повну свободу.

АЛЕН: Цікаво… Поясніть це, будь ласка. (Його мобільний вібрує.) Даруйте!.. (Колезі:) Прекрасно… Але не забувай — ще нічого не доведено, певності в нас немає… Не варто фальсифікувати, бо якщо прискіпаються — Моріс сяде на два тижні, а ми — до компанії.

АННЕТ: Годі, Алене! Залиш у спокої свій телефон! Досить із нас цієї гидоти!

АЛЕН: Так… набереш мене і прочитаєш. (Кладе слухавку.) Та що з тобою таке?! З глузду з’їхала? Серж усе чув!

АННЕТ: То й нехай! Дістав уже своїм телефоном!

АЛЕН: Слухай, дорогенька, скажи спасибі, що я взагалі сюди приперся…

ВЕРОНІК: Дуже мило!

АННЕТ: Зараз блюватиму.

АЛЕН: Що?! Ні, ти не блюватимеш!

АННЕТ: І все ж…

МІШЕЛЬ: Може, підете до туалету?

АННЕТ (до Алена): Ніхто тебе тут не тримає…

ВЕРОНІК: Авжеж, ніхто його тут не тримає.

АННЕТ: Мені паморочиться…

АЛЕН: Стій спокійно і подивись уперед. Та дивись же, цуцику!