Розділ «Мед поетів»

— Вітаю, відважна діво! — промовив Одін.

Гуннльод здивовано поглянула на нього.

— Я тебе не знаю, — сказала вона. — Назвись, чужинцю, і скажи мені, чому я повинна залишити тебе в живих. Я Гуннльод, тутешній охоронець.

— Я Бьольверк, — відповів Одін. — Знаю, я заслуговую на смерть за те, що насмілився сюди прийти. Але не поспішай мене вбивати — дай хоч поглянути на тебе.

На це Гуннльод відповіла: — Мій батько, Суттунг, поставив мене на сторожі, щоб охороняти мед поезії.

Бьольверк стенув плечима.

— Яке мені діло до того меду? Я прийшов сюди тільки тому, що почув про вроду, відвагу та доброчесність Гуннльод, доньки Суттунга. Я сказав собі: «Коли вона хоча б дозволить мені глянути на неї, це буде того варте. Якщо вона, звісно, така прекрасна, як розповідають». Отак я думав.

Гуннльод дивилася на вродливого велетня, що стояв перед нею.

— І як, це було того варте, Бьольверк-якому-скоро-кінець?

— Більш ніж варте, — відповів він. — Адже ти красивіша за будь-яку історію чи будь-яку з пісень, складених бардами. Красивіша за гірську вершину, красивіша за льодовик, красивіша за поле свіжого снігу на світанні.

Гуннльод опустила очі, а на її щоках заграв рум’янець.

— Можна, я сяду поряд? — запитав Бьольверк.

Гуннльод кивнула, не зронивши й слова.

Там, у горі, в неї були їжа та питво, тож вони почали їсти й пити, а потім ніжно цілувались у темряві.

Коли вони покохались, Бьольверк мовив сумно:

— От би скуштувати хоча б ковток меду з чана Сон. Тоді я міг би скласти справжню поезію про твої очі, яку співали б усі чоловіки як пісню про красу.

— Лише один ковток?

— Малесенький, такий, що ніхто й не помітить, — сказав він. — Але мені не горить. Ти важливіша за мед. Дай-но я покажу, яка ти для мене важлива.

І він притягнув її до себе.

Вони знову почали кохатися в темряві. Потім, коли вони лежали, пригорнулись, торкаючись одне одного голою шкірою й нашіптуючи ласкаві слова, Бьольверк сумно зітхнув.