Розділ «У ДОМІ ЛИШЕ НЕГІДНИКИ»

Муріло, сам надто блідий, круглими від жаху очима подивився на жерця — той уже опанував себе.

— Я до нестями боюся цієї бестії, — винувато посміхаючись, тихо сказав Набонідус. — Якби ви бачили, що він робить із людьми… Мітро, допоможи! Нам тепер доведеться битися з ним голіруч. Ходімо!

Вони повернулися до входу в круглу залу саме тоді, коли Так виходив із коридору смерті. Було ясно, що чудовисько про щось здогадується. Невеликі чуйні вуха Така стригли повітря, уловлюючи щонайменший шерех, він гнівно поглядав на всі боки, тоді раптом наблизився до однієї з дверей і сіпнув портьєру, перевіряючи, чи не сховався хто за нею.

Набонідус, який трусився, мов у пропасниці, відсахнувся від щілинки між портьєрами, схопився за плече Конана і запитав пошепки:

— Скажи, ти зважишся битися з ним?

Блиск очей кімерійця був досить ясною відповіддю.

— Тоді мерщій! — сказав жрець, штовхнувши Конана до портьєри. — Коли він нас знайде, а це ось-ось трапиться, ми з юнаком відвернемо його увагу на себе. Ти ж, якщо здужаєш, удар його ножем у спину, коли він пробігатиме повз тебе. Ти, Муріло, виглянь — і одразу ж біжи назад. Боюся, що у нас немає і частки шансу перемогти Така, але не здаватися ж нам без бою.

Муріло відчув, що кров кинулася йому в обличчя, але він зібрався на силі, рішуче відсунув портьєру і зробив крок у коридор. Так, який вовтузився з портьєрами на протилежному боці зали, обернувся, побачив юнака й із ревом помчав до нього. Яскраво-червоний каптур мантії спав йому на плечі, оголивши чорну безформну голову, а чорні лапи, забруднені кров’ю, загрозливо простягалися вперед, із роззявленої пащі стирчали величезні жовті ікла, короткі криві ноги з дивною легкістю несли могутнє тіло.

Юнак повернувся й побіг униз коридором, кудлате чудовисько переслідувало його. Коли воно проскочило повз портьєру, за якою причаївся варвар, той стрибнув Таку на спину й миттю встромив у неї кинджал. Так пронизливо вискнув і разом із ворогом, що вчепився в нього мертвою хваткою, упав на підлогу. Муріло притиснувся до стіни й уважно стежив за живим клубком, який із гарчанням і виском котився коридором. Важко було розгледіти деталі, настільки стрімко рухався кожен із супротивників. Юнак устиг, однак, помітити, що варвар усе ще сидить на спині мавполюдини, обхопивши її тулуб ногами й шалено орудуючи кинджалом. Так щосили намагався підтягти голову супротивника до своєї величезної пащі, нетерпляче клацаючи могутніми щелепами.

На тілі мавполюдини зяяли страшні рани, будь-яка з них негайно відправила б на той світ звичайну людину, Так спливав кров’ю, але мав ще достатньо сил, аби розірвати на дрібні шматки й Конана, і його супутників. Кімерієць бився, немов дикий звір, — мовчки, сопучи від напруги. Він знову й знову встромляв кинджал у спину, боки й шию чудовиська, але чорні кігті бестії роздирали його тіло, а сталевий захват гігантської лапи невідворотно підтягав голову до гострих іклів.

Муріло знайшов-таки момент, підскочив ближче і щосили вдарив мавполюдину по голові кріслом, підхопленим десь дорогою. Важке крісло відскочило від кудлатого лоба, але приголомшений монстр на якусь мить послабив захват, і Конан, важко дихаючи й захлинаючись кров’ю, до рукоятки встромив клинок у серце чудовиська.

По тілу Така пробігла дрож, м’язи його звело судомою, мавполюдина хотіла схопитись, але зуміла лише трохи підвестися з підлоги на передніх лапах, вирячила очі й осіла наче мертва. Кінцівки її конвульсивно сіпнулися й застигли.

Конан поволі підвівся на ноги. Він стояв, хитаючись, і мовчки витирав зворотним боком долоні піт і кров, що заливали йому очі. Кров капала з його пальців і кинджала, а з плечей, стегон і торса стікала тонкими цівками. Муріло підбіг, щоб допомогти, але варвар відсторонив його нетерплячим жестом:

— Зі мною все гаразд, — насилу вимовили його розпухлі губи. — Ось коли не буде вже сили підвестись, тоді справи кепські. Але чашу-другу вина я б зараз перекинув.

Набонідус приголомшено, наче не вірячи власним очам, дивився на нерухомого Така. Чорне кудлате тіло чудовиська ще покривали залишки роздертої на шматки сутани, і це надавало йому гротескового вигляду — монстр був схожий на людину більше, ніж на звіра.

Кімерієць, певне, думав про те ж саме, коли сказав:

— Я сьогодні переміг чоловіка, а не звіра. Це був гідний супротивник, і мої жінки складуть пісню про те, як я відправив його душу до країни вічної пітьми.

Набонідус нахилився й підняв із підлоги ключі на золотому ланцюжку, вони були, очевидно, зірвані з могутньої шиї мавполюдини в запалі битви. Жрець жестом запросив супутників іти за ним і попрямував до круглої зали. Відкривши одні з дверей, він так само перший ступив до яскраво освітленої, як і всі інші, зали. Підійшовши до вишукано накритого столу, Червоний Жрець наповнив вином кришталеві келихи і подав їх юнакові й варвару. Коли ті втамували спрагу, він сказав:

— Але ж яку ніч ми пережили! Вже розвиднюється. Отже, що ви збираєтеся робити далі?

— Якщо ти даси мені все потрібне, я перев’яжу рани Конанові, — відповів Муріло.