Розділ «У ДОМІ ЛИШЕ НЕГІДНИКИ»

— Мабуть, почув дзвінок: він пов’язаний із механізмом, що скидає ґрати, і, коли ті падають, дзвенить. Знаючи, що з підвалу немає іншого виходу, Так очікує появи пізнього відвідувача. Йому доводилося бачити, що ставало з людьми, котрі входили до круглої зали після того, як я смикав ось за той шнурок на стіні, він добре засвоїв урок і тепер терпляче очікує.

— Чи можемо ми щось зробити, поки це чудовисько стирчить під дверима?

— Усе, що ми можемо, — тільки спостерігати. Поки він у залі, нам не можна навіть сунути туди носа. Так має велетенську силу, і він легко розірве нас на шматки. Проте, йому це навіть не знадобиться: коли ми з’явимось у дверях, він потягне за шнурок, і з нами буде покінчено.

— Яким чином? — зацікавився Муріло.

— Я взявся допомогти вам звідси вибратись, — відповів жрець, — але не пам’ятаю, щоб обіцяв виказати всі свої секрети.

Муріло хотів ще щось сказати, але застиг із роззявленим ротом і здивованим поглядом, прикутим до дзеркала. Конан і Набонідус теж припали до його гладіні.

Портьєра, що висіла над одними з дверей, ворухнулась, і з-за неї обережно визирнуло чиєсь смагляве обличчя з гарячково виблискуючими очима. Їхній сповнений ненависті погляд уперся в спину постаті в червоному, що сиділа у кріслі.

— Петреус! — прошепотів жрець. — О Мітро, які ще стерв’ятники злетілися нинішньої ночі до моєї домівки!

За смаглявим обличчям показалися інші — похмурі, бліді обличчя людей, що зважилися на щось страшне.

— Що вони тут роблять? — Муріло мимоволі притишив голос, хоча непрохані гості ніяк не могли його почути.

— А що, по-твоєму, може робити в домі Червоного Жерця Петреус із цілою зграєю запеклих сепаратистів28? — сміючись, відповів запитанням на запитання жрець. — Ти тільки подивись, якими поглядами свердлять вони того, кого приймають за свого найлютішого ворога, припускаючись тієї ж самої, що й ти, помилки.

Муріло мовчав. Ситуація почала видаватися йому зовсім нереальною, йому здалося раптом, що він підноситься безтілесним духом над головами людей, які навіть не підозрювали, що за ними хтось спостерігає. Було незрозуміло — чи знає Так про появу в будинку чужинців, не тих, кого він чекав, — в усякому разі, на його поведінці це ніяк не позначалося: він так само нерухомо сидів спиною до дверей, із яких виглядали змовники.

— Вони прийшли з тією ж метою, що й ти, — шепнув Набонідус на вухо Муріло, — тільки причини замаху інші. Тепер, коли собаки немає, до будинку легко потрапити. Ах, яка слушна нагода позбутися їх раз і назавжди! О, якби я сидів на місці Така… стрибок до стіни… шнурок…

Петреус обережно заніс ногу над порогом, решта змовників скупчилася за його спиною, їхні видобуті з піхов кинджали грізно виблискували в напівтемряві коридору.

Несподівано Так схопився з крісла і кинувся до сепаратистів. Ті, побачивши замість ненависної, але добре знаної пики Червоного Жерця кудлату морду мавполюдини, були зовсім приголомшені. Петреус скрикнув і відсахнувся назад, збиваючи з ніг товаришів. Тієї ж миті Так одним стрибком підскочив до стіни і смикнув за довгий шовковий шнурок. Портьєри, що прикривали двері, розійшлися в різні боки, а зверху щось упало, сяйнувши, наче блискавиця.

— Він пам’ятає! — Набонідус ледве не стрибав із радощів. — Ця бестія — людина. Він бачив, як я робив це одного разу, і все запам’ятав! А тепер дивіться!

Муріло вже зрозумів, що вхід до зали виявився перекритим величезною скляною плитою. Він спостерігав за змовниками — Петреус, захищаючись від можливого нападу, викинув руки вперед і натикнувся на прозору перепону.

Тепер, коли портьєри були розсунуті, троє чоловіків у підвалі бачили все, що відбувалося в коридорі, до найдрібніших подробиць.

Охоплені панікою сепаратисти кинулися назад — туди, звідки прийшли, але знову налетіли на невидиму стіну.

— Коридор перекрито! — сміявся Набонідус. — Усе досить просто: смикнеш за мотузку — звільняється пружина, що утримує скляні перегородки, вони з’їжджають по спеціальних жолобках і защипуються у гніздах. Підняти їх знову можна тільки ззовні. Скло міцне, його навіть ковальським молотом не розіб’єш.