Розділ «ЧЕРВОНОГОЛОВІ ЦВЯХИ»

— Худобу могли на ніч загнати за браму, — припустила Валерія. — А поля і пасовища — по той бік міста.

— Можливо, — згодився він. — Хоча зі скелі я нічого подібного не бачив.

Над містом зійшов місяць, вежі й стіни зачорніли під його жовтим світлом. Похмурим і тривожним здавалося це чорне місто. Очевидно, так думав і Конан, коли зупинився, озирнувся і сказав:

— Залишаємося тут. Не варто гримати у браму — все одно не відімкнуть. Невідомо, як нас зустрінуть, тож краще набратися сил. Поспимо кілька годин — і будемо знову готові битися або втікати — як доведеться.

Він підійшов до заростей кактуса, що мали вигляд кільця, — звичайна картина в південних пустелях. Він прорубав мечем прохід і сказав Валерії:

— Принаймні, змії не пролізуть.

Вона зі страхом обернулася у бік лісу, що знаходився за якихось шість миль.

— А якщо з гущавини вилізе дракон?

— Вартуватимемо по черзі, — відповів він, хоча й не сказав, який у цьому сенс. — Лягай і спи. Першим вартую я.

Вона завагалася, дивлячись на нього з сумнівом, але він уже сидів біля проходу, схрестивши ноги і втупившись у морок, з мечем на колінах. Тоді вона мовчки лягла на пісок посередині колючого кільця.

— Розбудиш мене, коли місяць буде в зеніті, — наказала вона.

Він нічого не відповів і навіть не подивився на неї. Останнє, що вона бачила перед тим, як заснути, був силует його могутньої постаті, нерухомої, немов бронзова статуя.

2. ПРИ СВІТЛІ ВОГНЕННИХ КРИСТАЛІВ

Валерія прокинулася, тремтячи від холоду, і побачила, що рівнина вже залита сірим світлом.

Вона сіла, протираючи очі. Конан стояв біля кактуса, відрубуючи його м’ясисте листя і обережно виймаючи колючки.

— Ти мене не розбудив! — з докором сказала вона. — Дозволив мені спати всю ніч!

— Ти втомилася, — сказав він. — Адже ви, пірати, незвичні до кінського хребта.

— А як же ти? — огризнулася вона.

— Перш ніж стати піратом, я був мунганином, — відповів він. — А вони все життя проводять у сідлі. Проте і я на кілька хвилин задрімав — знаєш, як пантера, що підстерігає сарну на лісовій стежці.

І справді, величезний варвар тримався бадьоро, немов спав усю ніч на царському ложі. Витягнувши колючки і зчистивши цупку шкіру, він подав дівчині товстий, соковитий листок кактуса.