Розділ «Ернст Юнґер Скляні бджоли»

10

На самому початку Цаппароні натрапив на одне місце, яке стосувалося становлення епохи світових воєн. Філлмор згадував про великі втрати перших днів війни, які він частково пояснював недосвідченістю війська. Ці втрати зокрема виникли через те, що супротивник викидав білий прапор, та зразу відкривав вогонь, щойно легковажні вояки виходили з-під прикриття й починали наближатися. Цаппароні хотів знати, чи я був свідком подібного та чи йдеться тут про типову військову хитрість.

Це запитання не було для мене несподіваним, оскільки я вже розмірковував про це. Очевидно, після дещо невдалого привітання Цаппароні хотів перевести розмову в таку царину, де він був певен щодо мого досвіду. Я сприйняв це як добрий знак.

Що стосується білих прапорів, то їх слід зараховувати до розряду чуток, які з'явилися одразу після початку бойових дій. Почасти їх вигадали журналісти, завдання яких полягало у тому, щоб змалювати супротивника в якомога темніших барвах, а частково було там і трохи правди. Серед війська, яке атакують, воля до опору не є суцільною, як то здається нападникові. Коли становище стає загрозливим, утворюються своєрідні гнізда — деякі з них утримують за будь-яку ціну, тоді як щодо інших вважають, що втримати їх неможливо. Таким чином можуть виникнути ситуації, коли атакуючі підрозділи бачать жести ворога, який здається, й почуваються таким чином у безпеці, а потім опиняються під вогнем. Нападники потерпають від наслідків і не помічають різної поведінки супротивника, а сприймають ці дії як такі, що слідують одна за одною, тоді як насправді вони відбуваються паралельно. Вони неминуче доходять висновку, що їх заманили в пастку. Тут ми маємо справу з оптичною ілюзією, яку годі розпізнати. Фактично підрозділ, що атакує, потрапляє в небезпечну ситуацію, не виявляючи при цьому достатньої обережності, якої та вимагає. Те саме трапляється, коли ми ранимося під час кидання двосічного ножа в стіну. Людина, що вдається до певної дії, сама несе відповідальність за підступи об'єкта, а не навпаки. Нападники припускаються помилки. Командир, який дозволяє своїм підлеглим необачне наближення, не знає свого ремесла. У нього в голові лише картини з маневрів.

Цаппароні вислухав моє роз'яснення, ввічливо кивнувши.

— Непогано, хоча цілком по-людськи — добре, що ви зразу знаєте рецепт. Боронь Боже від таких ситуацій. Маршал не вдавався в такі детальні тлумачення.

Він приязно всміхнувся, щоб ще раз повернутися до цієї теми.

— Якщо я вас правильно зрозумів, то все виглядає таким чином: я перебуваю з конкурентом, наприклад з якимось концерном, у переговорному процесі. Я заганяю їх у кут — вони роблять мені вигідну пропозицію. Я починаю підготовку, готую необхідні кошти, забезпечую резерви. У час підписання угоди мені повідомляють, що я вів перемовини лише з підрозділом фірми й що сама фірма не має переді мною жодних зобов'язань. Тим часом вони одержали простір для маневру й детальніше проаналізували мою пропозицію. А всі переговори треба починати спочатку.

Він зробив паузу, а потім провадив далі:

— До такого маневру вдаються доволі часто. Може трапитися й так, що я маю справу зі співвласниками, потреби яких перетинаються, або ті хочуть відкласти підписання угоди чи спровокувати мене на конкретну пропозицію. Можливо, тоді, коли я зробив пропозицію, всі були згідні, оскільки перебували у скрутному становищі. А тим часом кон'юнктура поліпшилася, й вони почали шукати вихід із ситуації.

Він стурбовано глянув на мене й похитав головою.

— Чи мушу я розмірковувати про те, що відбулося за лаштунками? Я вважав, що людина, з якою я вів перемови, мала відповідні повноваження. Я зазнав збитків, згаяв час, мав витрати. Тож мене цікавить: «Хто відповідає за шкоду?»

Я не знав, до чого він веде, а Цаппароні, в голосі якого зазвучали зловісні нотки, не дав мені часу над цим поміркувати, оскільки задавав мені запитання за запитанням.

— Кого ви зробите відповідальним у цьому випадку?

— Насамперед концерн.

— А якщо ви з цим нічого не доможетеся?

— Тоді того з партнерів, який поставив свій підпис.

— Бачите, це здається очевидним. Коли заходить мова про гроші, думки відразу стають яснішими. Це добра риса грошей.

Він зручно відкинувся на кріслі й поглянув на мене, кліпнувши очима:

— То скільки ми вимагатимемо з них, коли візьмемо їх за барки?