Розділ «ДІЯ ТРЕТЯ»

Беранже. А скільки серед них однорогих і скільки дворогих?

Дудар. Статистики, безперечно, десь там рахують. Є про що сперечатись ученим!

Беранже. Відсоток тих чи інших можна визначити лиш приблизно. Все відбувається занадто швидко. В них нема вже часу. Вже нема коли рахувати!

Дезі. Залишмо статистикам їхній клопіт — це буде найрозумніше. Любий мій Беранже, ходімо снідати. Ви заспокоїтесь, вам стане краще. (До Дудара). І ви теж.

Вони відступають від вікна, Дезі взяла Беранже за руку й ніби веде його до столу; Дудар зупинився на півдорозі.

Дудар. Я не такий уже й голодний чи, швидше, консервів не люблю. Піду десь на моріжок.

Беранже. Не робіть цього. Знаєте, чим ви ризикуєте?

Дудар. Я й справді не хочу вам заважати.

Беранже. Таж вам кажуть, що…

Дудар (уриваючи Беранже). Ні, це не манірність.

Дезі (до Дудара). Слухайте, якщо ви хочете зовсім піти від нас, ми ж не можемо силою…

Дудар. Не ображайтесь, я зовсім не гордую.

Беранже (до Дезі). Зупиніть, не пускайте його.

Дезі. Мені б хотілось, щоб він зостався… проте кожен собі господар.

Беранже (до Дудара). Людина вища від носорога!

Дудар. Я й не кажу, що не так. І з вами теж не погоджуюсь. Я ж не знаю, тільки дослід може довести.

Беранже (до Дудара). І ви теж, Дударе, ви теж слабкі. Це минущий порив, потім пошкодуєте.

Дезі. А якщо це справді минущий порив, то небезпека не така вже й значна.

Дудар. В мене є совість! Я зобов’язаний аж до могили ділити із своїми начальниками й товаришами кожну радість і горе.

Беранже. Ви ж не вінчались із ними.